Твір "рана від слова не забувається"

Мабуть,в житті кожної людини буває такий момент,коли ми ненароком ображаємо свого найліпшого друга лише через те,що сьогодні ми "не в дусі".або просто зі злості кажемо другові такі огидні слова,що самому бридко стає.і,потім,ми про це,звичайно,забуваємо.і думаємо,що наш друг також забув про цю прикрість.так,мабуть,і забув,і ,навіть,пробачив.проте слід від нашої образи залишится в його душі на все життя. треба берегти друзів,бо вони у нас-одні,так само,як наші батьки.спершу,перед тим,як зось сказати-треба добряче подумати.і зарубати собі на носі,що від нашого "приємного" слова,може постраждати дружба!

чарльз діккенс-ійський письменник, один з найбільших прозаїків xix століття, гуманіст, класик світової літератури. близька до істини характеристика, яку дає діккенсу честертон: «діккенс був яскравим виразником, — пише цей багато в чому споріднений йому ійський письменник, — свого роду рупором хто заволодів ією загального натхнення, порив і п'янкого ентузіазму, який кликав всіх і кожного до високих цілей. його кращі праці є захопленим гімном свободи. вся його творчість сяє відбитим світлом революції". проза діккенса пронизана дотепністю, що вплинув на оригінальність національного характеру і способу мислення, відомого в світі як "ійський гумор". чарльз діккенс народився 7 лютого 1812 року в містечку лендпорт, поблизу портсмута. його батько був досить заможним чиновником, людиною досить легковажним, але веселим і добродушним, зі смаком користувався тим затишком, тим комфортом, яким так дорожила всяка заможна родина старої ії. своїх дітей і, зокрема, свого улюбленця чарлі містер діккенс оточив турботою і ласкою. маленький діккенс успадкував від батька багата уява, легкість слова, мабуть, приєднавши до цього деяку життєву серйозність, успадковану від матері, на плечі якої падали всі життєві турботи щодо збереження добробуту сім'ї. багаті здібності хлопчика захоплювали батьків, і артистично налаштований батько буквально переважав свого синочка, змушуючи його розігрувати різні сцени, розповідати про свої враження, імпровізувати, читати вірші і т. д. діккенс перетворився на маленького актора, сповненого самозакоханості і марнославства. однак сім'я діккенса раптово розорилася. батько був кинутий на довгі роки в боргову в'язницю, матері довелося боротися з бідністю. зніжений, крихкий здоров'ям, повний фантазії, закоханий в себе хлопчик потрапив у важкі умови експлуатації на фабрику з виробництва вакси. все своє подальше життя діккенс вважав це розорення сім'ї і цю свою ваксу найбільшим образою для себе, незаслуженим і принизливим ударом. він не любив про це розповідати, він навіть приховував ці факти, але тут, з дна потреби, діккенс почерпнув свою гарячу любов до скривджених, до нужденних, своє розуміння їх страждань, розуміння жорстокості, яку вони зустрічають зверху, глибоке знання життя, злиднів і таких жахливих соціальних установ як тодішні школи для бідних дітей та притулки, як експлуатація дитячої праці на фабриках, боргові в'язниці, де він відвідував свого батька і т. п. діккенс виніс з свого отроцтва і велику, похмуру ненависть до багатіїв, до панівним класам. колосальне честолюбство володіло юним діккенсом. мрія про те, щоб піднятися назад в ряди людей, які користувалися добробутом, мрія про те, щоб перерости своє первинне соціальне місце, завоювати собі багатство, насолоди, свободу, — ось що хвилювало цього підлітка з копицею каштанового волосся над мертвотно блідим обличчям, з величезними, палаючими здоровим вогнем, очима. діккенс знайшов себе насамперед як репортер. расширившаяся політичне життя, глибокий інтерес до дебатів, що відбувалися в парламенті, і до подій, якими ці дебати підвищили інтерес ійської публіки до преси, кількість і тираж газет, потреба в газетних працівників. як тільки діккенс виконав на пробу кілька репортерских завдань, він відразу був відзначений і почав підніматися, чим далі, тим більше дивуючи своїх товаришів репортерів іронією, жвавістю викладу, багатством мови. діккенс гарячково схопився за газетну роботу, і все те, що розквітало у нього ще в дитинстві і що отримало своєрідний, кілька болісний ухил в більш пізню пору, виливалася тепер з-під його пера, причому він прекрасно усвідомлював не тільки те, що тим самим він доводить свої ідеї до загального відома, але і те, що робить свою кар'єру. література — ось що тепер було для нього , по якій він підніметься на вершину суспільства, в той же час роблячи добру справу в ім'я людства, в ім'я своєї країни і перш за все і більше всього в ім'я пригноблених.