Вправа 70.чи тобі казкова розповідь про жолудь? склади й ти подібну розповідь про горіх чи каштан запиши.

Горіх і каштан на краю лісу росли горіх і каштан. одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий.  - звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх.  - це цвіт, - гордо відповів каштан. – в тебе такого не буде.  горіх зітхнув.- о-о! який чудовий в каштана цвіт!   то діти завітали до лісу і милувались каштаном. на горіха ніхто й не глянув.як каштан відцвів, горіх зацвів. його цвіт був дуже скромний. каштан глянув і відвернувся: «аж соромно рости поряд. що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг? »пройшов на обох деревах з’явились зелені плоди. згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. ті зривались з гілок, падали на землю. каштан сміявся: - дивись! моїх не чіпають. бояться.  подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. дійсно страшно. глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга.наступила осінь. почали плоди обпадати. зелена шкурка на них лопалась. нападало їх так багато, що землю вкрили. глянув каштан вниз, і каже з погордою: - ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої.горіх і собі глянув… а там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи.  зітхнув горіх і промовчав.- ой! які гарні каштанчики! – раптом почули.це знову були діти. вони похапцем збирали каштани.- ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка.глянули друзі, а ж то дорослі надійшли.- ой! правда! я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей.  - і я! і я! – загукала малеча.  вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани.- тату! а що ж буде з ними? - запитав хтось.  - та, напевне, дикі свині з’їдять.  жаль стало горіху каштана. хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. тепер від сорому… 

Людина повинна відповідати за все на землі (твір-роздум на морально-етичну тему в публіцистичному стилі)за що відповідає людина? за все, що відбувається на нашій планеті, чи за щось дуже невелике? у романі роні «боротьба за вогонь» розповідається про життя стародавніх людей. плем’я довірило хлопчику охороняти і підтримувати вогонь, адже доісторичні люди не вміли добувати його. довіривши підлітку берегти вогонь, плем’я довірило йому себе, свої життя, а хлопчик заснув, вогнище погасло. він прирік своїх одноплемінників на холод, голод і, можливо, на смерть.цей приклад переконливо доводить, що нести відповідальність за інших — це значить уміти відповідати за самого себе. тільки та людина, яка здатна поступишся власними інтересами, може відповідати за інших.у давні часи помилка чи безвідповідальність однієї людини не завжди мала такі страшні наслідки, як сьогодні. багато тисячоліть тому люди жили окремими племенами, їх розділяли великі відстані, а земля здавалася безкрайньою. тепер ми знаємо, що людство живе на невеликій планеті, яка, мов космічний корабель, пливе в безмежному просторі, а люди — його екіпаж, і кожен з нас повинен розуміти свою відповідальність за злагоджену роботу всієї команди.говорячи про відповідальність, ми часто звертаємося до прикладів, коли людина діє в екстремальних умовах. наприклад, під час війни життя багатьох залежить від учинку однієї людини. якщо в критичну хвилину хтось один може взяти відповідальність на себе, повести товаришів у бій — перемога! але якщо хтось побіжить, запанікує — це закінчиться поразкою і загибеллю багатьох людей.французький учений пастер був мирною людиною, але йому були притаманні мужність і відповідальність. він зробив відкриття, яке врятувало життя мільйонам людей, адже відкритий ним метод щеплень допоміг людству перемогти чуму й віспу — хвороби, які знищували життів більше, ніж усі війни.зробивши своє відкриття, пастер і сам не одразу зрозумів його значення. але і винаходи, які неминуче ставлять перед ученими питання: що вони принесуть людству — добро чи знищення? фізики, які працювали над розщепленням ядра, розуміли, що результатом їхньої роботи стане атомна зброя, використання якої несе загрозу всьому людству. багато вчених-ядерників, відчуваючи свою відповідальність, першими стали в лави борців проти використання свого винаходу у воєнних цілях.сьогодні людина відповідає за все на землі. протягом тисячоліть вона боролася з природою як з ворогом, а тепер ми маємо захищати повітря, океани і моря, пси і ріки — усе живе на землі. цю свою відповідальність ми не можемо передати нікому іншому, адже тільки людина має найвищу силу — силу розуму.сьогодні за шкільними партами сидимо ми, майбутні державні діячі, великі письменники, учені, філософи. наші імена ще нікому не відомі, але ми розуміємо, що в недалекому майбутньому саме від нас залежатиме життя на землі, а тому повинні виховувати в собі відповідальність за все, що відбувається навкруги.