Написать переказ оповідання "запорожці"

Над річкою дніпром у селі старому кодаку жив молодий лоцман   карпо летючий. був він потомком   запорожців — високий, чорнявий та кучерявий,сміливий. добре знав усі дніпровські пороги змалку. лоцманський отаман дуже любив карпа й настановив його головним керманичем якось приплив до порогів байдак із багатим товаром, і попросив купець найкращого лоцмана. отаман послав карпа летючого, пообіцявши йому за добру роботу найбільшу плату.  погода була тиха та ясна. десь далеко шуміли пороги. гребці дружно махнули веслами й полетіли, як на крилах.  щасливо проминули три пороги. карпо був гордий і радісний. а попереду вже гудів дід, чи ненаситець. здавалося, що ревла череда волів або стріляли з гармат.  білий гребінь хвилі пробіг по воді. коли десь узявся вітер, ухопив судно й зніс набік. карпо сам кинувся до стерна, закричав на гребців, але нічого не міг удіяти. страшний камінь крутько вхопив байдак і обкрутив його навколо себе, зламавши стерно. гребці здійняли руки до бога, і карпо втратив пам'ять.  коли карпо прийшов до тями, то побачив пишний сад, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей.  до летючого підійшли двоє чоловіків в одязі запорожців і сказали йому спускатися вниз із гори. карпо здивувався — такі ці люди були високі, рівні, дужі! а запорожці теж із подивом запитали, чи всі люди в україні стали такі мізерні та маленькі, як оце він. і розказали, що як зруйнували січ, характерники ( зачарували її всю — з островом, , з козаками — і тепер вона тут.  запорожці повели карпа через ліс,, до свого товариства. козаки були дужі, гарні, , розмовляли стиха, а здавалося, що то ревуть дніпрові пороги.  пройшли через пишний сад зі спілими яблуками та грушами, виноградом. у ньому спочивали старі запорожці. у другому саду співав сивий кобзар.  далі всі пішли до гетьмана й сказали, що прибув чоловік з україни. гетьман розчулився, з його очей впали сльози й обернулися на квітки. став він розпитувати карпа про те, чи пам'ятають в україні гетьмана й козаків, чи розказують про них попи, ченці.про те, як живеться людям на світі, краще їм чи гірше, і чи й досі терплять від ляхів, татар . карпо відповів, що про запорожців вони чули   від кобзарів. про татар уже й не чути, а ляхи,   й москалі є. зітхнув гетьман і сказав громаді, щоб ішли разом з ним до церкви за україну.

              якось  одного  весняного  дня,  коли  на  серці  було  дуже  легко  і  спокійно,  я  з  подругою  пішла  до  лісу.  він зачарував нас  своєю неймовірною  красою, але  у ньому,  на  жаль, було надзвичайно  вогко.  тому  гуляли  ми  недовго.  а коли вже   верталися додому, то побачили якусь надзвичайно  величезну бочку.         оскільки  ми дівчата допитливі,  то вирішили подивитися, що ж це за таке велетенське диво стоїть  посеред лісу.  як  виявилося,  бочка була закрита кришкою. та  ми  не  з  тих,  хто  зупиняється  перед  перепонами.  хоча  признаємось  чесно:   нам  довелося довго помучитися, поки ми її відкрили. подрузі настільки кортіло дізнатися, що в тій бочці, що вона, відкриваючи кришку, навіть зламала свої чудові нігті, якими дуже пишалася.        і що було у тій бочці, як ви думаєте? ні, не було там солодкого та запашного  меду (хоч ми потайки на це сподівалися), а було повно чорнющого-пречорнющого дьогтю. а навіщо він нам? ото залишили ми ту бочку та й пішли, розчаровані, додому. :