Вшколу спортинвентарь. в 3 коробках лежало 45 скакалок, поровну в каждой коробке. сколько скакалок в 6 таких коробках?

при проведенні щеплень користуються різними введення в організм тварин вакцин та інших біологічних препаратів: підшкірним, внутрішньошкірним, нашкірним, внутрішньом'язовим, внутрішньовенним, внутрішньоперитонеальним, інтраназальним, аерогенним, нанесенням біологічного препарату на кон’юнктиву, чи втиранням у слизову оболонку клоаки.

метод уведення в організм тварини тієї чи іншої вакцини визначається відповідною настановою біофабрики, що її виготовила залежно від характеру вакцини та виду й віку тварин, яким роблять щеплення.

при підшкірному методі щеплення вакцину вводять безпосередньо в підшкірну клітковину. для цього пальцями лівої руки беруть складку шкіри, трохи відтягнувши її, роблять трикутник, в основу якого за шприца та ін’єкційної голки вводять необхідну дозу вакцини. це досить простий метод за своїм технічним виконанням.

при внутрішньошкірному методі щеплення вакцину тваринам вводять безпосередньо в товщу шкіри. у цьому разі пальцями лівої руки беруть складку шкіри, в товщу якої вводять біопрепарат за ін’єкційної голки та шприца. ознакою правильного введення біологічного препарату є наявність у шкірі обмеженого вузлика розміром із горошину і більше залежно від дози.

нашкірний метод застосовують при проведенні вакцинації птиці проти віспи. за коротко остриженої волосяної щіточки або скляної із шорсткою поверхнею палички втирають в оголені пір'яні фолікули зовнішньої поверхні стегна розведену вакцину.

при внутрішньом’язовому методі щеплень вакцину вводять безпосередньо в товщу м'язів у ділянці внутрішньої поверхні стегна, сідничних чи шийних м'язів, а птиці – в ділянці грудних м'язів або стегна.

внутрішньовенні ін’єкції рогатій худобі та коням роблять у яремну вену на межі верхньої й середньої третини шиї. після вистригання шерсті та обробки місця ін’єкції тварині злегка піднімають голову, і великим пальцем лівої руки трохи нижче місця ін’єкції затискують яремну вену (зручніше з лівого боку), злегка натягуючи пальцем шкіру в напрямі до основи шиї. у праву руку беруть ін’єкційну голку, і легким поштовхом проколюють шкіру та стінку вени, спрямовуючи голку проти течії крові. щоб переконатися, що ін’єкційна голка дійсно потрапила у вену, шприц з вмістом, призначеним для внутрішньовенного введення, трохи опускають вниз і дивляться в скляне віконце гумової трубки, яка з’єднує шприц із голкою. поява в ньому крові свідчить, що голка знаходиться у вені. після цього звільняють вену, забравши палець із яремного жолоба. фіксують голку, а шприц повільно піднімають угору, і за рахунок різниці тиску вливають вміст шприца у вену. у цьому разі слідкують за тим, щоб голка постійно знаходилась у вені та, аби пухирці повітря, при закінченні введення – не потрапили у вену, що в деяких випадках може призвести до повітряної емболії. по закінченні введення препарату, голку виймають із вени, а шкіру в місці ін’єкції обробляють настойкою йоду.

при внутрішньовенному введенні розчинів, які при попаданні в підшкірну клітковину викликають подразнення й некроз, після введення препарату необхідно опустити шприц донизу, затиснути вену великим пальцем лівої руки трохи нижче місця ін’єкції, струменем крові промити голку і лише після цього вийняти її. шкіру в місці уколу потрібно обробити настойкою йоду.