Почему старик на горе не любил - кавказский пленник

Дочка станційного доглядача, вдівця Самсона Виріна, Дуня - жвава дівчина надзвичайної краси. Проїжджав поштову станцію багатий гусар Мінський захоплюється нею. Прикинувшись хворим, гусар на кілька днів залишається на станції, щоб ближче познайомитися з Дуней і заслужити прихильність батька. Їдучи, він пропонує підвезти Дуню до церкви на околиці села, куди та збиралася до обідні. Батько, вважаючи Мінського порядною людиною, вмовляє дочка підкоритися. Незабаром батьком опановує занепокоєння і він йде до церкви, але не знаходить там Дуню, а пізніше дізнається, що гусар «по її волі» відвіз її далеко в Санкт-Петербург. Невтішний батько знаходить там Мінського і просить повернути дочку, яка стала утриманкою гусара. Мінський проганяє Виріна, заявивши, що Дуня буде щаслива з ним і відвикла від колишнього стану. Доглядач дізнається, де живе Дуня, і пробирається до неї. Дуня, побачивши батька, падає без почуттів, а опинився у неї Мінський знову викидає старого на вулицю. Вирін повертається на свою станцію, від горя спивається і вмирає. Через деякий час на його могилу приїжджає багато одягнена пані з трьома маленькими дітьми і довго лежить на кладовищенському пагорбі.

Объяснение: