Діяльність та досягнення Данила Галиньського?​

Данило Романович Галицький (народився у 1201 або 1204 р., помер у 1264 р.) - один з найвидатніших українських князів, чия слава тягнулася далеко за межі його володінь, досягнувши фортечних стін європейських міст і далеких наметів степових кочівників. Могутній правитель, проникливий політик і дипломат, відчайдушно хоробрий воїн і талановитий полководець - всі ці якості зробили Данила Романовича великим ще за життя.

1. Він був єдиним серед українських князів періоду феодальної роздробленості, хто зумів об'єднати під своєю владою більшість етнічних українських земель. При ньому міжусобиці в наших землях практично закінчилися, а напади поляків, угорців, литовців і половців поступово відійшли в минуле.

2. Князь розширив територію до Любліна і Перемишля на заході, Мукачево та Чернівців - на півдні, будував нові міста (Львів, Холм, Угровськ, Данилів) і розвивав старі (Галич, Дорогочин, Володимир). При ньому Галицька Русь стала одною з найбагатших держав в Європі, оскільки князь Данило зумів ефективно використовувати всі переваги вигідного географічного положення своїх земель, а також найбільших родовищ солі.

3. Все його життя - це боротьба за захист українських земель від численних завойовників.

В 19 років (1223) - один з ініціаторів битви на Калці з монголо-татарами, який вважав, що захищати Батьківщину потрібно на далеких підступах, а не тільки на власній землі. На жаль, князя Данила підтримали не всі, і битва на Калці була програна;

у 37 років (1240) великий князь Київський, який дав бій монголо-татарам, зумів отримати більш "м'яку залежність" від Орди, ніж інші давньоруські землі;

в 50 років офіційний "Король Русі" (аж до смерті у 1264), який отримав титул короля за союз проти монголо-татар.

4. Якби не монголо-татарська навала, що зруйнувала не одну квітучу державу в Євразії, відтворене Данилом Галицько-Волинське князівство могло б стати справжнім лідером давньоруських князівств. Тим більше що значення цих земель прекрасно розуміли як на Заході, так і на Сході. Монгольський хан Батий не зруйнував найбільші міста Галичини і Волині, а Папа Римський Інокентій, прагнучи отримати такого цінного васала, як Данило Романович, навіть подарував йому королівської корони

(думаю что так)

Заканчивался пир в честь нового рыцаря, и для него начиналась обычная повседневная рыцарская жизнь. какой же она была? это зависело прежде всего от достатка, от количества земель и крепостных. но для любого из рыцарей главным, основным делом была война. в свободное от службы сеньору время рыцарь, если средства позволяли держать охотничьих собак, чаще всего предавался любимой забаве средневековья – охоте.охота, особенно на дикого кабана, напоминала войну. затравив зверя собаками, охотник, вооруженный рогатиной, вступал с ним в единоборство, один на один. его пьянило острое ощущение опасности – как на поле битвы. малейшая оплошность, и зверь мог выйти из поединка победителем. любимым развлечением был и другой род охоты – соколиной, на дичь. однако охота совсем не считалась праздной забавой. она позволяла пополнить съестные припасы замка, даже если кладовые и без того были забиты: охотничья добыча считалась самым благородным кушаньем и предпочиталась любой живности.много внимания рыцарь уделял укреплению замка, поддержанию его в полной боевой готовности на случай осады; воспитанию воинских сыновей, будущих рыцарей. он учил их ездить на коне, стрелять из лука, владеть мечом и копьем, использовать в единоборстве щит. постоянно рыцарь в воинском искусстве и сам, поддерживая себя в боевой форме.огромным праздником в те времена были турниры, где каждый мог показать свое мастерство в единоборстве с противником, а также, в случае победы, получить выкуп в виде боевого коня и доспехов побежденного. любили рыцари и ездить друг к другу в гости – на веселые пиры, продолжавшиеся порой по несколько дней.правда, даже самое короткое путешествие по глухим лесным дорогам было опасным предприятием.