Розповідь про життя Туве Янсон

Объяснение:

Туве Маріка Янссон зростала у творчій атмосфері. Її батько Віктор Янссон був відомим скульптором, що славився скульптурами воєнних монументів і сконструював статуї свободи в Лахті, Тампере. Мати — Сігне Гаммартсен, була графічним дизайнером. А ще у Туве була надзвичайна тітка, винятково енергійна та активна. Її оптимізм і непосидючість передавалися всім. Вона любила ліпити з гіпсу різноманітні чудернацькі фігурки.

У дитинстві Туве родина Янссон майже по півроку жила в будиночку рибалки на невеликому острові у Фінській затоці Балтійського моря, де дівчинка гуляла в лісі, фантазуючи про дивовижних істот. Казкарка зізналася, що «…без щасливих дитячих років, проведених біля моря…», вона «…ніколи б не почала писати».

Одного разу Туве сперечалася з братом Ларсом і, передражнюючи його, намалювала на стіні маленького бегемота, що під іменем Мумі-троль пізніше стане найвідомішим казковим персонажем.

Закінчивши середню школу, Янссон вивчала художнє мистецтво у Гельсінкі, Стокгольмі, Флоренції, Парижі. Її живописні роботи представлялися на багатьох виставках Фінляндії і Швеції, а перша персональна виставка відкрита у Гельсінкі у 1943 р. Янссон любила англійську літературу і тому з особливим запалом працювала над малюнками до книг Льюїса Керролла та Джона Толкіна.

У 1938 написала і проілюструвала власну книгу — казкову повість «Малюк троль та велика повінь» (1942) — і, нарешті, «…відчула справжню свободу, коли сама почала виконувати обидва види роботи». Але книга побачила світ лише через три роки (1945). Як тільки це сталося, Янссон зрозуміла, що не в змозі назавжди забути про мумі-тролів, і написала ще одну книгу — «Мумі-троль і комета» (1946), згодом — «Диво-капелюх» (1949), та ряд інших продовжень. Так з'явилося чимало надзвичайних книг з витонченими, оригінальними малюнками.

У 1953–1960 рр. Туве Янссон створювала комікси для лондонської газети «The Evening News».

Популярність письменниці швидко вийшла за межі Фінляндії. Книги про мумі-тролів були написані шведською; нині вони відомі у всьому світі в перекладах більш ніж 30 мовами. Саме книги про мумі-тролів принесли письменниці загальне визнання. Янссон присуджують численні премії і нагороди, найголовніша з яких — Міжнародна золота медаль імені Г. К. Андерсена (1966). На початку 1978 року за бажанням польських дітей письменницю було нагороджено Орденом Посмішки.

Казки Янссон не обійшов увагою кінематограф. Польська кіностудія за контрактом з письменницею здійснила випуск 39 серій лялькових короткометражних фільмів, що складаються з трьох циклів; шведським телебаченням знято повнометражний фільм за однією з книг під назвою «Між дитиною і дорослим».

Туве Янссон багато працювала для театру, який завжди був її пристрастю. За ініціативи письменниці стали йти вистави за мотивами мумі-казок. Вона брала активну участь у підготовці вистав і акторських костюмів до них. У Шведському театрі 1949 року ставиться п'єса «Мумі-троль і комета», а 1958 року в Лілла-театрі пройшла п'єса за участю самої Туве Янссон. У 1974 році в Національному оперному театрі йшла «Мумі-опера».

Більшість казкових повістей письменниці — пригодницького характеру. Їй притаманний психологізм у зображенні героїв, реалістична деталізація у змалюванні природи та побуту мешканців Долини мумі-тролів. Казковості творам надають, насамперед, дивовижні персонажі, що є витвором фантазії авторки. У кожному з них наче втілюються ті чи інші прагнення дітей, риси їх характеру: жага до нового, таємничого і чарівного («Мумі-троль і комета»), до будівництва і винахідництва («Мемуари тата Муміна»), доброта і любов до маленьких і слабких («Чарівна зима», «Дитина-невидимка», «А що буде потім?», «Хто розважить малятко?»), цікавість до непізнаних сил природи («Тато і море»), схильність до гри і перевтілення («Небезпечне літо»), прагнення самостійності і любов до свободи («Пізньою осінню в листопаді»). Все це є життєвими принципами Янссон.

Письменниця розповіла, що задовго до того, як Мумі-троль зажив самостійним життям на сторінках її літературних казок, вона зображала його маленьку постать на карикатурах замість власного підпису.

Это одна из повестей белкина .самая трагическая .и самая значительная ..в ней пушкин поднял и осветил сразу несколько важных вопросов ,которые волновали общество .о чём заставила задуматься повесть?         о судьбе маленького человека ,"сущего мученика 14 класса" .станционного смотрителя ,которого обидеть может каждый.посмел бы минский так нагло и бесцеремонно увезти девушку дворянского звания? нет ,конечно .была бы дуэль и жестокое наказание .а у самсона вырина никто разрешения не спрашивал и особо не церемонился .когда отчаявшийся отец приехал в петербург на поиски дочери ,с ним тоже не церемонились .выкинули из дома минского и   сунули самсону ассигнацию .которую тот в сердцах выбросил .через   мгновение хотел поднять ,но какой -то франт уже удалялся от этого места ,а денег не было .вот такой внешне красивый .а на деле вороватый - и минский .это дуне повезло .видно ,умна была ,что её замуж взяли .а были и другие ( например ,бедная лиза ),которые кончались трагически              .а здесь трагедия настигла бедного отца .самсон вырин запустил службу ,дом ,стал пить и умер вскорости .дуня ,как говорят ,приезжала на могилу отца ,плакала.но - здесь мы можем   порассуждать о любви детей к родителям и их ответственности перед ними .дуня ни о чём таком не думала .предавалась блуду ,потом ,увидев в своих покоях отца ,ещё и грохнулась в обморок .вроде   переживала? но как - то не верится чай ,не аристократка ! простолюдинка .я оправдать  её жестокосердие не могу .приехала с барчатами на могилу? поняла ,став матерью ,как это тяжело - потерять ребёнка .возможно .но такое позднее раскаяние  не делает её вину легче .я понять не могу ,что мешало ей позаботиться об отце?   так кто же виноват в трагической судьбе несчастного вырина? .государство ,унижающее "аленького человека"? минский ,разрушивший идиллию семьи смотрителя? или дуня,предавшая отца? .виноваты все понемногу .но больше всех сам вырин .он выставлял красавицу - дочь напоказ ,чтобы проезжающие были добрее и щедрее .он не вынес разлуки и начал пить ,запустил службу и умер .а ведь человек - сам хозяин своей судьбы   и кузнец своего счастья ..я так вот думаю.           о многом заставляет задуматься повесть а.с.пушкина"станционный смотритель" а главное - как остаться человеком в этом трудном мире ,даже если ты "маленький человек"