Виправте помилки в визначенні поняття. Поема - це невеликий за розміром прозовий твір з ліричним або
оповідним сюжетом.

ответ:

колись давно, в ранньому дитинстві, мама розповідала мені казки, герої яких, як мені здавалося, знаходилися десь тут, поряд, у тем ній кімнаті, а на день ховались у шафах, за буфетом, книжковими

я навіть обережно відкривала дверцята шафи: а ну ж бо як прищемлю якогось малого чоловічка!

відчуття таємничості світу, казковості оточуючого з віком відійшло у потаємні куточки моєї душі а у віктора близнеця, мабуть, ні! його герой повісті "звук павутинки" льонька бачить срібного чоловічка, який не боїться сопухи, чує звук павутинки, дружить, як із живим, із собакою рексом, що його давно вбив сусід глипа

навіть сердечні, добрі люди не розуміють льоньку, бо "засмоктав" побут: мати бідкається, коли після дощу "затекла хата", підставляє ночви і тазик, куди капають "руді, перемішані з глиною сльози" будиночка. а для малого льоньки в "хаті залунала музика".

таким же чарівним було і льончине "кіно": кругле вічко у віконниці, де випав сучок.

тільки великий фантазер зміг би побачити кіно з вишневими пушинками у промінні, яке падає вранці через "кругле віконце-дучко". в. близнець вміє почути "звук павутинки" і дає прислухатися до нього кожного читача разом зі своїм героєм: ім'я льончиного дорослого друга — товсте, а от "ніна — тонке, прозоре ім'я".

автор показує, що і серед дорослих є ті, що чують "звук павутинки": не втратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ , юний науковець, що прибув до баби сірохми, як він сам каже, "помирать". вбирає останні дні, часи життя в себе, як губка. може, передчасне очікування смерті розбудило в дорослій людині дитяче сприйняття світу?

объяснение: