Доведіть що в пісні про гаяву обстоюеться ідея національного єднання

Тема вірності батьківщині в поемі миколи вороного "євшан-зілля""євшан-зілля" — це поетична інтерпретація легенди про юного половця, якого взяв полон володимир мономах. життя хлопчика в чужині було розкішним: він ні в чому не знав відмови, жив у достатку. все було б гаразд, але на батьківщині половця залишився батько, що дуже тужив за сином і хотів повернути рідну дитину, бо батьківська любов найсильніша и світі. і от гудець іде до києва за юним паном. усі спроби були марними — половець став русичем. ні колискові, ні звитяжні пісні, ні батькові страждання не зачепили жодної душевної струнки, але статки диво: почувши запах євшан-зілля, хлопець мов прокинувся з довгого сну. із запахами в людини пов'язані найгостріші спогади. ось і дук привільного, широкого, безкрайого степу повернув юнака в дитинство, коли він був ще зовсім маленьким, бігав по ньому, а євшан-зілля наповнювало цей степ терпким, солодким, духмяним ароматом свободи. і душа гаряча половецька кров зажадали свободи, волі, свого власного дому, свого степу, батьківщини, просторів, життєдайної волі, що манить, несе, п'янить, дарує щастя.микола вороний хотів сказати, що обов'язок кожної людини — це любов до своєї країни, свого отчого дому, своєї батьківщини. ось і половецький юнак обрав рідний край, ніякі подарунки, ніяке розкішне життя не замінить рідного краю. йому ми можемо пробачити, він був захоплений в полон, а що сказати про людей, які рідну землю, шукають кращого, простішого життя, не дуже переймаючись долею своєї землі, її за "13 сребреників юди". автор ставить питання: де взяти євшану для україни? зілля не , треба людей, які люблять україну понад усе, не важливо, яка вона є, — багата чи бідна, привітна чи ворожа, прекрасна чи потворна, добра чи гнівна — це не суттєво; головне — зміст, а не форма, внутрішній стан. діяти, а не говорити. слова — вони пусті, позбавлені смислу, якщо не підкріплені ділом. де взяти дійсно; дійову людину, людину-патріота, для якої горе власної землі болить, як своє власне? людину, яка вдихнула б запах степового євшану і захотіла перетворити свою землю на степ, але не пустку, а широкий, безкраїй, вільний, від спогляданя якого хочеться орлом полетіти до синього неба і з височини споглядати свою землю й радіти квітучому краю. душа співатиме від волі, свободи і не залежатиме від якихось незрозумілих химер, яких ми самі навигадували і говоримо, що це перешкоди, які в усьому винні. але винна людина, що нічого не хоче зробити для себе, не те що для своєї країни. і доводиться летіти однокрилим пораненим чорним круком над випаленим, оголеним, розораним, спаплюженим