Яким сприймає світ ліричний герой вірша Дж. Родарі? Чи згодні ви з таким баченням?​

Вірш Джанні Родарі умовно можна поділити на дві частини. У першій йдеться про красу Італії, її історичні та архітектурні дива. У нашій уяві постають пам’ятки культури й історії Давнього Риму, звучить спів венеціанських гондольєрів і неаполітанців. Але настрій вірша змінюється після питання: «Чи так воно справді?» Це ніби тимчасова зупинка для того, щоб автор перегорнув листівку і показав країну без прикрас – «без глянцю». У ліричного героя болить душа за тих італійців, котрі важко працюють і бідно живуть. Справді, чи завжди весело гондольєрові возити туристів вузенькими каналами Венеції або маленькому неаполітанцю співати для туристів? У заключній частині вірша рядки скорочуються, ритм прискорюється. Синьйорам, до яких звертається ліричний герой, слід швидко крутити головами: «Хто скаче, хто плаче…» Так автор нагадує туристам про мешканців країни, про життєві проблеми звичайних людей.

«медной горы хозяйка»,  «малахитовая шкатулка»,  «каменный цветок»,  «горный мастер»,  «хрупкая веточка»,  «железковы покрышки»,  «две ящерки»,  «приказчиковы подошвы»,  «сочневы камешки»,  «травяная западёнка»,  «таюткино зеркальце»,  «синюшкин колодец»,  «огневушка-поскакушка».