Написати діалог про школу не дуже великій і не після канікул а про враження в школі про оцінки і т.д!ДО ІТЬ БУДЬ-ЛАСКА

- Як добре, що якийсь мудрий чоловік придумав школу. Я так люблю ходити до школи. Стільки нового пізнаю щодня! А ти?

- Я? Не знаю… Я хотів би, щоб ще тривали зимові канікули. Надворі так гарно! Стільки цікавих зимових розваг! А треба йти до школи…

- У школі цікаво. Також можна поспілкуватися із однокласниками.

- Так, може й цікаво. Але треба довго робити домашнє завдання.

- Я стараюся зосередитись, добре і швидко зробити домашнє завдання. Тому маю час на розваги.

- І вставати треба рано. А так хочеться поспати.

- Ти, напевно, пізно лягаєш спати. Попробуй змінити своє ставлення до навчання. Вчасно виконуй завдання, Тоді з іншим настроєм будеш іти на уроки.

- Гаразд. Спробую. Дякую за пораду. Бувай!

- Бувай!

Сьогодні мій дядько запросив нашу родину до їхнього села. коли я їхала, у мене буле дивовижне враження, адже тут не так як удома. на зупинці я зустріла місцевого цього села, так він каже: - щось ви мені не знайомі, ві приїжчі? - так, я їду до дядька, але тут так не звично. -відповіла я. - ти ще не бачила наше велике поле. -  так? а воно на справді велике? -з враженням спитала я. - бо у нашому місті таких міст немає, такі як поле, ріка, чи навіть яскравий ґанок.  - чому, ходім я тобі усе покажу. -з радістю я відповіла так. але мені треба було отримати дозвіл від батьків, але мені пощастило, що людина доросла, і мені дозволили. - як гарно, наше місто зазвичай не таке, у ньому дуже багато машин, високі будинки, а тут усе, що душа забажає. - ну як, подобається? -спитаввін у мене. я відповіла радісним вігуком "так! " ось я вже прийшла до своїх батьків, і ми продовжили поїздку до нашого дядька. за цю бесіду я взнала про чого село набагато більше. я дуже щаслива!