Укажіть речення, поширене однорідними додатками A) Запахла весна первоцвітами, пролісками, крокусами, тюльпанами.
Б) Долинає гарна пісня з лугу.
В) Черемош піниться, шумить, вирує хвилями.
г) Осінні ночі сумні та довгі.

А

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. нею клянуться, при цьому цілують її або з'ї жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /булашев г. український народ. - с. 268/.  наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". а земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "земля наша мати, всіх годує", "земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "земля - мати", а "сонце - батько, місяць - вітчим".  ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів.  слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - вітчизни.  земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /плачинда с. словник давньоукраїнської міфології. - с. 28/.  для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.