Повідомлення про П.П.Ребра​

Петро́ Па́влович Ребро́ (19 травня 1932, с. Білоцерківка, Запорізька область — 22 березня 2014, м. Запоріжжя) — відомий український поет, прозаїк, драматург, публіцист, літературознавець, гуморист і сатирик, перекладач, журналіст, громадський і культурний діяч. Після закінчення Запорізького педагогічного інституту служив в армії, вчителював у Малокатеринівській середній школі, працював у редакціях обласних газет «Червоне Запоріжжя», «Запорізька правда», в обласному книжково-газетному видавництві, в обласному управлінні культури. З 1967 року — відповідальний секретар Запорізької організації Спілки письменників України. Друкується з 1946 року. Перша збірка віршів «Заспів» вийшла в 1955 році. Нині в доробку письменника — сто книг для дорослих і дітей (загальний наклад — понад 5 млн прим.). Значна частина з них побачила світ у роки незалежності України. Це, зокрема, «Вибрані твори» в 5-ти томах, гумористична серія «Козацькі жарти» (12 книг), веселий календар «Козацький сміховник», трилогія «Сміхотерапія» («Помаранчевий сміх», «Майдан Усмішки», «Сміходерка»), збірки «Острів Байди», «Моя Білоцерківка» (лірика), «Ображений Гусак» (байки), «Петрів батіг» (епіграми), «Веселі дуелі» (пародії), літературознавча серія «Українська Мекка», дослідження «Т. Шевченко і Запоріжжя» (у двох книгах), книжки для дітей «Квіти мають імена», «Трінь і Трінька» та ін.Письменника нагороджено орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, «За заслуги перед Запорізьким краєм» (II ступеня), медаллю «За трудову доблесть», ювілейною медаллю «За розвиток Запорізького краю», Шевченківською медаллю, Почесними грамотами Верховних Рад Киргизії, Абхазії, Калмикії, Почесною відзнакою Національної спілки письменників України.

Объяснение:

1. «невже ж між твоїм боярським, а моїм мужицьким родом така велика пропасть, що її любов не могла перегатити? та й чим же ж ти так вищий від мене? » [с.36] (максим). 2. «хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще раду тухольському медведеві! » [с.17] (тугар вовк). 3. «мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших. мудрих судіїв княжих ми не видали досі і жили тихо, в згоді й ладі, судячись самі громадським розумом» [с.53] (захар беркут). 4. «ні, ні … не буде того. я не піду дальше! я не стану зрадницею свого краю! я покину батька, коли не зможу відвести його від того проклятого наміру» [с.75] (мирослава). 5. «дивні ж у вас порядки! … князь бунтує проти своїх слуг, слуги проти князя, князь і слуги проти народу, а народ проти усякої власті! дивні порядки! » [с. 78] (пета). 6. «хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. у мене пута на руках, а в тебе на душі! » [с.97] (максим). 7. «раз умирати кождому, але славно вмирати – се не кождому лучається. не сумувати мені за ним, але радуватись його долею» [с. 99 – 100] (захар беркут). 8. «дурний хлопче, … таким, як ти, треба жити, а не про смерть думати. життя – дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш» [с. 113] (тугар вовк). 9. «я не стою о життя! хто хоч хвилю зазнав неволі, той зазнав гіршого ніж смерть» [с. 115] (максим). 10. «обов’язок наш витривати на своїм становищі до остатньої хвилини, - і так ми зробимо … або ми всі погинемо, або ви всі – іншого вибору нема» [с. 126] (захар беркут). 11. « і що мене найдужче лютить, так се те, що погинемо без бою, без слави, мов коти, кинені в ставок! » [с.146] (бурунда). 12. «доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас» [с.153 – 154] (захар беркут).