Якими за характером ми бачимо слуг Ніколь і Кавєля​

ответ  У листопаді 1669 Париж відвідала делегація послів султана Османської імперії (Оттоманської Порти) Мехмеда IV. Бажаючи справити враження на послів, Людовик XIV прийняв їх у всій своїй величі. Але блиск алмазів, золота і срібла, розкіш дорогих тканин залишили турецьку делегацію байдужою. Досада короля була тим сильнішою, бо, як виявилося, глава делегації Солиман-ага виявився обманщиком, а не послом турецького султана. Людовик замовляє Мольєру і Люллі «смішний турецький балет», в якому була б висміяна турецька делегація, для чого призначає йому консультанта, шевальє д'Арв'є, що недавно повернувся з Туреччини і знайомого з їхньою мовою, звичаями та традиціями. Навколо «Турецької церемонії» протягом 10 днів репетицій було створено імпровізоване подання «Міщанина-шляхтича», показане королю і королівському двору 14 жовтня 1670 року в замку Шамбор в декораціях Карло Вігарані від спектаклю «Пан де Пурсоньяк» та з танцями П'єра Боша. Через місяць спектакль був перенесений на постійну сцену Мольєра, в театр Пале-Рояль, перший спектакль в Парижі відбувся 28 листопада 1670.

Комедія писалася в рамках класицизму, в ній збережена обов'язкова для класичної п'єси триєдність: єдність місця (будинок пана Журдена), часу (дія укладається о 24 годині) і дії (вся п'єса побудована довкола однієї головної ідеї). У кожному з основних персонажів підкреслена одна провідна межа в сатиричному перебільшенні.

Объяснение:

Давньоримська міфологія значною мірою засновується на міфології етрусків, які населяли північний захід Апеннінського півострова в I тис. до н. е. За їхніми уявленнями населена земля має форму кола, над яким нависає купол неба, а під землею як відображення неба міститься підземний світ. Небо мало найбільший вплив, оскільки на ньому жили боги і посилали на землю знаки, які людям важливо помітити і зрозуміти. Саме небо вони поділяли на чотири частини і кожну населяли різні боги. Наприклад, на південній жили боги природи і землі, а на північно-східній — боги підземного світу. Етруски вірили, що світ не вічний і його існування можна продовжити, дослухаючись до волі богів, яку вони передають знаками, як землетруси, грози, чудеса. Так, в I ст. до н. е. вони вірили в наближення нового віку, тлумачачи влучення в статуї богів блискавок, привселюдну боротьбу зграй птахів і таке інше гаючи громадянську війну, вбивство Цезаря, спалення головного етруського міста Перузія.

Етруски вважали, що справжні імена богів, яких є дуже багато, невідомі людям. Правили ними 12 основних рівноправних богів: Тинія, Нетунс, Сетланс, Турмс, Аплу, Маріс, Уні, Менерва, Вейя, Аритімі, Туран Веста. Над ними усіма владарював Тінія (або інакше Тін), бог неба і небесного світла, проявом сили якого була блискавка. Етруські мистецтво і релігія рано зазнали грецького впливу, тоді як їх у свою чергу перейняли римояни. Тому, наприклад, римські Юнона, Мінерва, Нептун пов'язалися з Герою, Афіною, Посейдоном, як і етруські Уні, Менерва і Нетуне.

Примітною особливістю етруських богів було те, що серед них багато поділяли ті самі обов'язки. Це значно вплинуло на розвиток міфології римської, де боги одних народів, у міру завоювань, групувалися з подібними богами інших на основі схожих імен або занять. На відміну від древніх греків, які рано сформували і чітко визначили свій пантеон, римляни в ранній період своєї історії мали нескладну ієрархію, куди входила архаїчна тріада — Юпітер-Марс-Квірин, а також Янус і Веста. Але вбирання богів сусідніх народів відбувалося постійно, оскільки римська держава завойовувало навколишні території. Римляни вважали, що інші народи поклоняються їхнім богам, лише називають їх по-своєму. Численних богів вони приєднували до своєї міфології й релігії як аспекти вже відомих богів. Ідолів завойованих народів вони перевозили до риму, вірячи, що тоді ці боги допомагатимуть римлянам. З часом богів стало так багато, що римляни боялися не згадати якогось і цим накликати його гнів, тому зверталися не по імені, а як до богів загалом.

Громади іноземців і колишніх рабів продовжували свої релігійні обряди в межах міст. Так, до прикладу, Мітра потрапив у Рим, і його популярність в римській армії поширила його культ до таких далеких місць, як Римська Британія. Важливі римські божества були зрештою ототожнені з більш антро грецькими богами і богинями[