Між якими роками коливається верхня межа срібної доби?​

«Срібна доба» – назва, яку отримав специфічний російський модернізм та російська культура межі XIX-XX сторіч в цілому. Окрім характерної для модернізму «поліфонічності» мистецьких течій, «срібну добу» можна означити і як час парадоксальних сплавів.

XIX сторіччя в Європі стало часом конструювання національних історій. На теренах Російської імперії процес дещо забарився і припав головний чином на рубіж XIX-XX сторіч. Повсюдне відчуття роз’єднаності, пошук своєї національної ідентичності, що спирається на дослідження історії, задали сутнісний вектор мистецтву «срібної доби» – історичний та жанровий живопис посилюють свої позиції. Цим можна пояснити один з основних парадоксів образотворчого мистецтва періоду: реалізм у ньому мав не меншу долю від символізму, акмеїзму, авангарду тощо. Бо саме на реалізм і спирався історичний живопис. Російський модернізм не заперечив реалізм, а, скоріше переформатував його у «символічний реалізм» і вмістив у лави своїх течій. Від «документування» реальності митці перейшло до її проєктування та вироблення нової системи цінностей. А прагнення єдності додало до цього поєднання релігійних мотивів.

Серед найвідоміших представників: Ілля Рєпін, Михайло Нестеров, Володимир Маковський, Микола Богданов-Бєльський, Микола Пимоненко, Зінаїда Серебрякова та інші.

Зелёный - учёный; том - кругом; заводит - бродит; говорит - сидит; дорожках - ножках; зверей - дверей; полны - волны; прекрасных - ясных; пустой - морской; мимоходом - народом; царя - моря - богатыря; тужит - служит; бабою ягой - сама собой; чахнет - пахнет; зелёный - учёный; пил - говорил