Відмінювання числівника 500​

Високо-високо в небі жила собі маленька біла сніжинка. зиму вона називала матінкою, а мороз тріскучий - батечком.                 більше за все на світі полюбляла ця сніжинка дивитися вечорами вниз на землю: - ах! якби я була великим і пухнастим снігом, то вкрила б собою    і дерева, і дома і доріжки в парку, і взагалі все-все навкруги. уранці прокинулися б дітлахи, зраділи і  цілий день грали в сніжки, будували фортеці, каталися на лижах і санчатах. вони б весело сміялися і усі були б щасливі, адже діти так люблять сніг. але я така маленька і непомітна, мені ніколи не зробити чогось великого і приємного для дітей.                       так горювала малеча кожного вечора, дивлячись з вікна прекрасного крижаного замку.                       але якось одного разу подув дуже сильний північний вітер, сніжинка не втрималася і впала прямо на землю. як же вона здивувалася, коли побачила, що поряд з нею, щільно стоять один до одного і міцно тримаються за руки такі ж маленькі снежиночки, як вона сама! - так от воно ! я з висоти думала, що сніг - це один величезні пухнастий килим, а виявилось, що це просто мільярди моїх подружок міцно тримаються за руки! - давай руку! - сказали вони їй. і сніжинка з гордістю вступила у їхні ряди.                       ось так здійснилася мрія однієї маленької сніжинки - вона стала частиною великого пухнастого снігу і подарувала дітям новорічну радість.