Наслідки агресії Німеччини проти Польщі

Объяснение:

Підписання Німеччиною та СРСР договору про ненапад, а також таємного протоколу про розмежування сфер впливу у Центрально-Східній Європі (пакт Молотова-Ріббентропа) 23 серпня 1939 р. розв’язало руки Гітлеру і вже 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, розпочавши Другу світову війну. Тим часом, Радянський Союз, який, згідно з таємним протоколом, отримував східну частину Польщі, вичікував і готувався до здійснення широкомасштабної агресії зі сходу. Лукаво запевняючи поляків у своїй нейтральності, СРСР розпочав приховану мобілізацію. В той час Гітлер був занепокоєний зволіканням радянського наступу, який мав продемонструвати, що в нього є могутній союзник на Сході, і остаточно закрив би Кремлю шляхи для угоди з британцями та американцями. Починаючи з 8 вересня, німецька дипломатія декілька разів наполягала на тому, щоб Радянський Союз розпочав негайну інтервенцію проти Другої Речі Посполитої. Однак радянське вторгнення не починалося. Сталін побоювався, що синхронний з Німеччиною напад на Польщу може призвести до оголошення війни Радянському Союзу зі сторони Великої Британії та Франції. У Кремлі гарячково шукали формального приводу для агресії.

Врешті-решт, під тиском Німеччини, яка почала розігрувати «українську карту» проти Москви, намагаючись у такий іб прискорити прийняття рішень у Кремлі щодо вступу у війну проти Польщі (німці неприховано заговорили про можливість створення «Західноукраїнської держави» на територіях на схід від німецької зони впливу), 17 вересня 1939 року Й. Сталін, вірний своїм домовленостям з Третім Рейхом, повідомив німецького посла В. Шуленбурга у Москві про початок військових дій проти Польщі. В повідомленні зазначалося, що «Радянський Союз вважає своїм обов’язком втрутитися для захисту своїх українських і білоруських братів».

У радянському наступі проти Польщі взяли участь понад 466,5 тис. регулярних військ у складі двох фронтів (Український фронт –265,7 тис., Білоруський фронт – 200,8 тис. солдат). Ці сили одержали завдання блискавичним ударом розбити польську армію і вийти на лінію розме­жування з німецькими військами, передбачену таємним протоколом, - лінію річок Піси, Нарви, Вісли і Сяну. Наступ Червоної армії став повною несподіванкою для польського політичного керівництва і військового командування, які не змогли прийняти адекватних рішень та організувати на­лежного опору. Головнокомандувач маршал Е. Ридз-Смігли видав директиву, що передбачала відступ польських частин до Румунії та Угорщини. В документі зазначалося: «з більшовиками не воюва­ти, хіба що в разі наступу з їхнього боку чи спроб роззброєння частин».

Одержавши повідомлення про перехід Червоною Армією польського кордону, німецьке командування віддало наказ військам зупинитися на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Бєлосток. В ніч з 17 на 18 вересня радянськими військами було захоплено Тернопіль, 18-19 вересня – Сокаль, Броди, Бібрку, Рогатин і 19 вересня війська підійшли до Львова. 22 вересня 1939 р. польський гарнізон на чолі з генералом В. Лянгнером капітулював перед Червоною армією, за умови дозволити відступ польським військовим частинам. Проте роззброєні колони були оточені підрозділами НКВД. Більшість офіцерів потрапили у концтабори і були знищені весною 1940 р. Після остаточного розмежування демаркаційної лінії німецькі війська передали СРСР 22 вересня м. Брест, де було проведено спільний військовий парад, а 24 вересня – м. Дрогобич.

В ході радянського наступу Польща втратила 452,5 тис. осіб полоненими, з них 18,8 тис. офі­церів. Трофеї Червоної армії становили: 900 гармат, 10 тис. кулеметів, 300 тис. гвинтівок, 150 млн. набоїв, близько 1 млн. артилерійських снарядів, майже 300 літаків і т. д. Частина польських військових зуміла врятуватися і перейшла на територію Угорщини (понад 50 тис. ос.), Румунії (близько 25 тис. ос.), Литви (близько 14 тис. ос.) та Латвії (близько 1,6 тис. ос.).

У ході наступу Червоної армії було врегульова­но проблему розмежування радянських і німець­ких військ. 28 вересня 1939 р. між Німеччиною та СРСР було підписано договір про дружбу і кордон, який зафіксував розподіл Речі Посполитої між двома країнами-агресорами. В окупованій червоними військами Галичині та Волині розпочалися масштабні перетворення (радянізація). Ці події увійшли в історію як «золотий вересень».

1) борис годунов  1601-1603 годы - жестокий голод в связи с трёхлетним неурожаем. царь борис годунов принимал ряд мер для уменьшения голода: установил предельную цену на продажное зерно и уездным приказал выдавать хлеб неимущим людям из городовых осадных запасов. множество людей атаковали уездные города, в основном весь народ направлялся в сторону москвы. тогда царь приказал каждый день выдавать людям деньги, чтобы они могли купить себе немного хлеба. однако, этих денег не хватало, и люди умирали прямо на улицах. 2) фёдор ii годунов  во время своего короткого царствования создал карту россии. продолжил борьбу с лжедмитрием i, но не смог остановить самозванца. затем люди лжедмитрия i выехали в москву и убили фёдора и его мать. 3) самозванец (дмитрий) - бывший инок чудова монастыря, григорий отрепьев. объявив себя спасшимся царевичем дмитрием, он, при содействии польского короля  сигизмунда iii , вступил на землю .  лжедмитрий i   с отрядом поддержки беспрепятственно дошел до новгорода северского, но был остановлен войсками царя бориса под командованием князей трубецкого и  петра басманова . 21 января 1605 года произошло кровопролитное сражение и отряд самозванца был разгромлен, а сам он ушел в  путивль, который встал на его сторону.  13 апреля 1605 борис годунов умер, и москва присягнула в верности его сыну федору. примеру её последовали многие города россии. но петр басманов со своими единомышленниками встал на путь измены и, прибыв в путивль, поклялся в верности лжедмитрию i, назвав его царем. почувствовав столь мощную поддержку, самозванец отправил жителям москвы грамоту, в которой уверял их в своей милости. москва, а с ней и другие города, признали григория отрепьева сыном ивана грозного и присягнули новому царю.  лжедмитрий i   торжественно прибыл в москву и, став царем московским, женился на  марине мнишек , дочери польского воеводы мнишека сендомирского, установив во дворце польские обычаи и порядки, не соблюдая традиций и отвергнув православную веру. москвичи в течение года терпели бесчинства григория и его окружения, и 17 мая 1606 года в результате боярского заговора он был убит. убит был и изменник петр басманов.4) василий шуйский 1 июня 1606 года он был венчан на царство. среднее боярство, столичное дворянство, приказные дьяки и провинциальное дворянство были недовольны его избранием и восстали против него. против князя встали князь григорий шаховской, иван болотников. их войска объединились в 1606 году и направились на москву. идя на москву, болотников всюду разносил весть о том, что якобы видел спавшегося царя дмитрия иоанновича. 22 октября 1606 года войско болотникова заняло село коломенское, шуйский тем временем укреплял москву. войско болотникова было гораздо слабее войска шуйского, так как его составляло преимущественно низшее сословие.   узнав об ослаблении войска болотникова, царь шуйский стал часто тревожить его набегами посылаемых им отрядов. в итоге, шуйский жестоко расправился с бунтовщиками. в 1607 году лжедмитрий ii объявил себя царём, чем своё положение и подошёл к москве, но взять её ему не удалось .    польский король сигизмунд iii вторгся в пределы россии и осадил смоленск, приглашая к себе на службу всех поляков и всех желающих из лагеря самозванца. многие отряды, служившие самозванцу, покинули его, и лжедмитрий ii вынужден был бежать в январе 1610 года из тушина в калугу, где он был убит впоследствии в декабре 1610 года князем  петром урусовым .