Чий образ трагічніше лукаша чи мавки і чому?

Мавка бажає Лукашеві тільки добра — в цьому її велич над ним. А трагедія Лукаша в тому, що він зрадив не тільки Мавку, — він зрадив себе

Відповідь:Мавка бажає Лукашеві тільки добра — в цьому її велич над ним. А трагедія Лукаша в тому, що він зрадив не тільки Мавку, — він зрадив себе. Звичайно, трагічнішим є образ Лукаша. Бо велика біда - не мати злагоди

Роздiл перший прямо над нашою хатою пролiтають лебедi. я дивлюся на них, i так менi хочеться, щоб вони повернулися. птахи нiби послухалися мене й повернулися. а може, це був новий ключ. дiдусь говорить, що лебедi приносять на крилах весну, а сонце своïми ключами вiдмикає землю. я уявив собi, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключi, i злякався. сказав про це дiдовi, чим його дуже насмiшив. дивлюся навкруги, i так менi хочеться побувати в тих краях, куди полетiли лебедi. але дивлюся на своï босi посинiлi ноги — й швиденько до хати, щоб не схопити вiд мами запотиличника. а як перепало менi, коли я вискочив на перший льодок! уся дiтвора висипала тодi на прицерковний пагорб, хто з чим — iз саморобни: ми ковзанами, санчатами, шматками жерстi, ослiнчиками. головне було — не на чому ïхати, а ïхати, коли ж упадеш — реготати з усiма. я тихцем узяв ночовки, в яких мiсили тiсто, й побiг кататися. коли утворилася копиця з дiтей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комiр. це була налякана й гнiвна мама. вдома спочатку з мене вибивали дурiсть, потiм лiкували. бабуся вирiшила повести мене в церкву показати картину страшного суду, щоб я покаявся. за всi грiхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бiгаєш босонiж по льоду й катаєшся на маминих ночовках. у нас у дворi живе стара однокрила качка. навеснi вона клопочеться бiля каченят, вiдганяє ворон. розбирається i в людях. як добра йде людина — чути ïï догiдливе й розважливе  так-так-так , а як — сердите  ках-ках-ках! . я боюся зайти в хату, аж ось пiдходить дядько себастiян i просить i передати матерi листа вiд тата. я радiсно бiжу — мамi тепер не до моïх нiг. тiльки от листа прочитати нiкому — я вмiю лише по-друкованому, мати не вмiє зовсiм. тодi вона дає менi своï чоботи й посилає по дядька миколу. коли вискакую на вулицю, чую в'ïдливий смiх петра шевчика. ми однолiтки, але вiн хоче старшинувати надi мною, завжди пiдсмiюється. звертає увагу на моï чоботи й питає, чи це маминi. я . що тепер вони вже моï. я пропоную побiгти на рiчку. ми бiжимо разом, витанцьовуємо, слухаємо, як трiщить крига — це щука хвостом лiд розбиває, дивимося на сойку, на зайця й радiємо. пiд нiздрястим снiгом я знаходжу нiжну голiвку пiдснiжника й розумiю, що лебедi дiйсно принесли на своïх крилах весну i життя. роздiл другий я пам'ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарiв. коли вони поверталися додому, ïх стрiчали старi й малi. яка то радiсть була отримати шматочок причерствiлого хлiба вiд зайця! нiколи не забути й того, коли сам уперше стаєш до чепiг. iз щедрiвок я знав, що за плугом навiть сам бог ходив, а богоматiр носила ïсти орачам. дуже я любив читати книжки, i мати гримала на мене, коли я зачитувався, боячись, щоб це менi не зашкодило. вдень я ще мiг якось хитрувати з читанням, а от увечерi мати задмухувала гасову лампу. тодi я примудрився залазити на пiч iз каганцем i читати й читати. але зробити каганчика легше, нiж дiстати в селi книгу. якось дядько юхрим пообiцяв дати почитати  пригоди тома сойєра, але за чотири склянки гарбузового насiння. де ж його взяти? мати готувала насiння для посадки, вигрiвала його на собi в поясi. я попросив трохи, а коли нiкого не було в хатi, вiдмiряв iз вузлика чотири склянки гарбузового насiння, не втримавшись вiд спокуси. невесело, каючись, бреду вулицею. раптом бачу бiдну голодну жiнку з хлопчиком, яку виганяє з двору наш мiсцевий багатiй. згадав про насiння, пiдiйшов i дав його хлопчику. жiнка заплакала й поцiлувала мене. за двi склянки насiння юхрим дав менi почитати лише казки, i острахом думав про повернення додому. назбирав щавлю на борщ, а коли висипав, iз кишенi випали двi гарбузовi насiнинки. мати чомусь не лаяла, тiльки спитала, чи це я пригостив бiдну жiнку й дитину насiнням. роздiл п'ятий я зiскакую з кобили на землю, путаю ïï i йду шукати гриби. добре б знайти боровика чи хоча б красноголовця! заходжу в березняк, придивляюся скрiзь. i раптом серце радiсно завмирає — передi мною стоять два близнюки-красноголовцi. я вiтаюся з ними. а далi — отакенний красноголовище! його шляпка не помiщається навiть у брилi. буде чим похвалитися вдома! а ось iще проклюнувся грибочок. хай росте собi! роздiл восьмий вчився я добре, але вчився б iще краще, коли б мав у що взутися. коли похолодало i з'явився перший льодок, я мчав до школи як ошпарений. так i навчився бiгати швидше за всiх. коли випав снiг, зажурилися i я, i моï батьки. тодi батько вдягнув кирею i сказав, що снiг не снiг, а вчитися треба. взяв мене на руки й понiс до школи. спочатку всi дивувалися, а потiм звикли. батько ж говорив, що для людини головне — свiжа сорочка i чиста совiсть. для мене ж найкращим одягом назавжди залишилася батькова кирея. якось надворi захурделило, i батько припiзнився. вiн сказав, що був на ярмарку. дав менi бублика, потрусив киреєю, i на пiдлогу впали справжнi чоботята. з пiдкiвками. i згадалися менi дiдовi слова:   будеш iти межи люди i вибивати