Підготувати повідомлення про Федора Коріятовича. По фасту

Чернець-василіянин, а за сумісництвом письменник, журналіст, етнограф, історик і фольклорист Анатолій Кралицький 1874 року оприлюднив у львівській газеті «Слово» початок Мукачівського літопису (події 1339 —1458 років). Серед іншого, там був текст про битву реальної історичної особи князя Федора Коріятовича з Драконом.

«Князь Федор Коріятович … от года 1339 положи основаніе нині сущого города Мукачевского, в нем же пребивая часу нікоєго, ізийде ловити на гору (яже наречена гора Чернец) и где нападе нань змій велій (драконит), зіял усти, хотяй позлотити, і призва святителя Николая в , копієм оружен, заколе єго, яко ізявляет образ із камені, ізсічен в старой церкви, збавшле єго губительства і поглощенія зміїного на камені єсть, в честь і память святителя Христова Николая положи храм сей, і уведе він іноков в літо 1360 дня 8 марта, Божіїм єже со всіх промишленієм.»

 Федір Коріятович, князь Руський, володар Мукачево та Подолії, засновник василіянського монастиря в Мукачеві 1360 р.

 Невже ще у ХІV столітті в Карпатах жили дракони? Правдивість такого припущення начебто підтверджуються не тільки згадкою в літописі, а й народними легендами про двобій Федора Коріятовича із Змієм. Придивімося пильніше до цих переказів, адже саме в подробицях може переховуватися важлива інформація.

Легенди

 Ось що оповідає про Змія легенда «Про князя Коріятовича та жовтого змія Веремія» (Казки про богатирів та лицарів. Харків: Фоліо, 2001)

 «Аж умер старий цар Володар, а з широкого степу прийшов новий. Той новий цар витягнув із Дунаю змія Веремія. Та й загнав той цар змія Веремія у мукачівські гори, та й казав нам, русинам, йому дань давати: що одміниться місяць — по дванадцять діток-малоліток.

Розсівся той змій Веремій на Чернечій горі, на латорицькій воді людям на горе. Сім голів має, діток пожирає, не рік, не два, не три, не чотири. Та й вже наша земля пустелею стала».

 В іншій легенді «Як князь Корятович Змія вбив» (Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972) теж відзначається. що Змій мав кілька голів:  «А як відрубає Корятович якусь голову змієві, на тому місці чиняться дві».

 

Перемога богатиря над Змієм

 Далі обидві легенди повідомляють, що князю, за до місцевих мешканців, вдалося зрубати всі зміїні голови, подрібнити тушу загиблого Змія, і з цих дрібних часток виросли квіти. Що було далі оповідається по різному. За одною версією князь Федір Коріятович привів на знелюднену Змієм землю багато людей з Поділля («Про князя Коріятовича та жовтого змія Веремія»), за іншою – від залишків Змія виникло багато квітів, а них – «коло кожної хижі ставалися хлопчик або дівчинка: що від котрої хижі було взято» («Як князь Корятович Змія вбив»). На честь перемоги Князь побудував монастир на Чернечій горі.

Объяснение:

Ляпуновы, прокопий и захар петровичи - видные деятели смутного времени. семья ляпуновых, потомков бояр рязанских и крупных землевладельцев на рязани, занимала руководящее положение в группе местного дворянства. не довольствуясь этим, честолюбивые ляпуновы старались пробиться наверх, играть роль в москве.  при грозном брат прокопия и захара, александр, одному из любимцев царя, "дворовому дьяку" а. шерефединову, захватывать земли и людей на рязани. в 1595 г. захар ляпунов был наказан тюрьмой за отказ ехать в головах с кикиным, мотивируемый местничеством; местничались ляпуновы и "всем родом" с князьями засекиными . в 1603 г. тот же захар был бит кнутом за продажу донским казакам "заповедных" зелья (пороха), свинцу и вина. ходил слух, что недовольные царем борисом бояре посылали племянника прокопия ляпунова в польшу с просьбой самозванцу . неприязненно относившиеся к борису ляпуновы не захотели служить его сыну и под кромами в числе первых согласились с басмановым и голицыными перейти на сторону претендента, увлекая за собой рязанцев и дворян других южных городов.  внешняя политика ляпунова, его стремление заключить союз со , чтобы, приостановив их движение на новгород, воспользоваться их против поляков, в особенности его намерение посадить на престол московский шведского принца, поддержанное советом "всея земли" и выразившееся в переговорах со шведским военачальником делагарди, также не разделялись заруцким, трубецким и их единомышленниками.  ляпунов погиб под саблями разъяренных врагов своих (22 июля 1611 лишенные вождя служилые люди не сумели дать отпор казакам, осмелевшим после гибели ляпунова, и, не стерпя их насилий, стали разбегаться из под москвы. созданное в значительной мере энергией ляпунова и им державшееся ополченье довольно быстро распалось, и ляпунова была выполнена уже другим земским ополченьем.