Твір на тему мій влюблений літеранурний герой за твором кольорові миши

​

Мені подобається поезія Ліни Костенко. Мама часто читає напам'ять уривки з її творів. Я бачила по телевізору зустрічі Ліни Костенко з читачами. Зали були і переповнені. Звичайна, щира, привітна жінка, а які незвичайні твори пише! Незвичайність самої поетеси полягає у тому, що кожен її вірш пробуджує фантазію і прагнення осмислити прочитане.

Коли я вперше прочитала вірш "Кольорові миші", мені приснилися ті кольорові миші. Приснився суд і тиха, незвичайна дівчинка Анна. Вона вміє сіру буденність перетворювати на казку. Дорослі цього не розуміють, а от діти, які ще не втратили здатність жити своїми фантазіями, добре розуміють Анну. Тому й лежать яскраві мертві іграшки нікому не потрібні. Набагато цікавіше розбудити свою фантазію і дмухнути на опале листя клена, щоб уявити собі, як воно ожило і перетворилося на кольорову мишку або кота. Однак не це стало причиною позову до суду. Анну судили за незвичайність і неповторність, за те, що вирізнилася із сірої маси позбавлених фантазії людей. Сама Ліна Костенко не раз була в подібній ситуації. Але, судячи з її поезії, вона мужня і талановита жінка. Вона — особистість не лише в літературі, а й у житті.

Самсон  вырин — одинокий "маленький человек", за него некому заступиться, никто не хочет его горю. горький жизненный опыт говорит ему о плачевном буду­щем дуни: "много их в петербурге, молоденьких дур, сегодня в атласе и бархате, а завтра поглядишь, метут улицу вместе с голью кабацкою". потеряв дочь, смотритель утра­тил и смысл своей жизни. кто же виноват в его смерти? конечно, общество, система, при которой человек остается одиноким,среди других людей, ощущая на себе весь гнет их равнодушия и свою беззащитность перед ними. несом­ненно, виноват минский, решивший, что от отцовских чувств можно просто-напросто откупиться. нельзя снимать от­ветственности за смерть отца и с дуни, потому что судьба ее на самом деле сложилась счастливо, девушка вышла замуж по любви за обеспеченного человека, родила детей — что же мешало ей если не приехать, так хотя бы по­слать отцу весточку о себе?     сам пушкин жалеет своего героя, ему же и посвящает эту повесть, желая тем самым показать, что любой чело­век, невзирая на его общественное положение, имеет право на чуткость и сострадание со стороны окружающих.