Все, що буде, було і що є на землі, і сто тисяч разів уже бачине і чуте, сірі вузлики ранку- твої соловї, все це тільки одне нерозгадене чудо підкреслити граматичні основи
будь ласка<3

по сивих водах небес плив  місяць. наче обгорнутий блискучою фольгою, він розливав по нічному небу хвилі м'якого проміння, і тихо слав холодне світло донизу, й під тим широким і байдужим усміхом усе набрало якихось легких і неначе нереальних обрисів. полегшали будинки, здавалися не такими громіздкими; обличчя людей стали вродливіші й таємничіші; гілля дерев, опушене молоденьким листям, особливо переблискувало й пахло. мовчазна і велична стояла софія — у місячному промінні рівно, спокійно світились її бані.

ішов по нічних, безлюдних місяць у небі побільшав і пояснішав, безмежні потоки блідого світла затопили місто. і місто стало тихе, замислене, вродливе якоюсь особливою весняною вродою. ще ясніше й величніше світилися бані софії, її споруда наче була символом єднання цього прекрасного світу, цієї весни з голубим єднанням ночі, з поодинокими мерехтливими зорями