(...),і(...),(якщо...).

Коли мені було п'ять років, я хотіла стати лікарем. У шість я вперше подивилася фільм "Д'Артаньян і три мушкетери" і "захворіла" кіно, вирішила стати акторкою і грати не гірше Ірини Алфьорової... Так я почала "змінювати" професії. Я "була" шофером, перукарем, перекладачкою з англійської мови, археологом, капітаном далекого плавання і багато ким ще.

Зараз діти обирають інші професії. Дівчатка мріють стати топ-моделями, хлопчики — футболістами, охоронцями або... програмістами.

Якось моя мама сказала мені: "Не розумію я цю молодь! От ми хотіли в дитинстві стати льотчиками, космонавтами... А ви? Ну чим іміджмейкер кращий від льотчика?" Я відповіла: "Не знаю. А чим льотчик кращий за іміджмейкера?" Мама промовчала.

Усі професії потрібні та важливі, — я це пам'ятаю з дитинства. Хіба не так? "Хочеш бути вчителем, коли виростеш?" — запитала я в племінника. "А в мене тоді "джип" буде?" — простодушно поцікавилося маля. Що я могла йому відповісти? Пояснити, що є професії престижні і непрестижні, що професія вчителя зараз, на жаль, переживає не кращі часи? Тоді він, логічно мисляча дитина, скаже: "Навіщо ж мені бути вчителем?" І буде по-своєму правий. Навіщо заробляти мало, якщо можна заробляти багато?

Але в будь-якій, навіть у найпрестижнішій, професії є свої хиби, спокуси, загалом, — мінуси. Що одержують люди, які піднялися високо кар'єрними сходами, які йшли "напролом"? Влада, гроші і постійний страх їх утратити. "Яка користь людині, якщо вона придбає увесь світ, а душі своїй зашкодить?" — говориться в Біблії. З цією істиною неможливо сперечатися. Я гадаю, що всі професії, всяка робота гарна. Тільки обіймати високі посади повинні порядні люди, якщо таке, звичайно, можливо...