Відмінні риси розвитку Турції та Ірану у міжвоєнний період

Объяснение:

ран та Туреччина ідеально підходять для порівняльного аналізу, оскільки вони були одними з небагатьох мусульманських країн, які пережили епоху європейського імперіалізму як незалежні держави. Модернізація значною мірою була роботою корінних еліт в обох суспільствах. У міжвоєнний період національні еліти в Туреччині та Ірані усвідомлювали схожість між собою, і політика, що проводилася в одній країні, часто впливала на іншу. Мустафа Кемаль Ататюрк в Туреччині та Реза Шах Пахлаві в Ірані намагалися сприяти соціально-економічній модернізації у відповідних країнах, наслідуючи Захід. Хоча Ататюрк виправдовував авторитарне правління тимчасовим явищем, називаючи його періодом «опіки», після якого Туреччина здійснить перехід до повноцінної демократії, але, схоже, Реза Шах хвилювався з цього приводу. Після Другої світової війни політичні траєкторії двох країн розійшлися. Туреччина стала «військовою демократією», тоді як Іраном правили спочатку самодержавна монархія, а потім ісламська теократія. В останні роки, здається, Туреччина та Іран схожі і розхожі. З одного боку, ідеологічні основи військового кемалізму та ісламізму опіки, відповідно, все частіше обговорюються та ставляться під сумнів у кожній країні. Однак, поки Туреччина переживає процес демократизації та демілітаризації, теократія в Ірані перетворюється на більш мілітаризований режим, при цьому Революційні гвардії здійснюють посилений контроль як над економікою, так і за політикою.  

Основні спільні риси розвитку:

1) Постійна відсіч потенційним претендентам, які зазіхали на їх територіальну цілісність та суверенітет;

2) Модернізаційні процеси, однак із різними результатами та наслідками;

3) Іран, вслід та за прикладом Туреччини проводить ряд реформ: судову, земельну та фінансову;

4) Адаптація елементів західного (про європейського зразка).