Які групи населення Індії стали на шлях національно визвольної боротьби​

ответ: Рух за незалежність Індії — сукупність різноманітних регіональних та національних кампаній на території Британської Індії та інших колоніальних володінь Південної Азії, з використанням методів ненасильства і озброєної боротьби. В русі брало участь багато політичних, філософських і громадських організацій. Початок руху може бути простежено до початків португальського колоніалізму 16 століття та влади Британської Ост-індської компанії в Бенгалі кінця 18 століття. Перший організований рух супротиву виник саме в Бенгалі, але набув сили значно пізніше, у вигляді всеіндійського Індійського національного конгресу, лідери якого шукали в першу чергу прав людини та економічних прав індійського населення.

Ці рухи за незалежність традиційно використовували помірні методи протесту та петицій. Проте, починаючи з початку 20 століття, підхід став радикальнішим, переважно під впливом рухів Лал Бал Пал і Шрі Ауробіндо. Тоді й виник і Революційний рух за незалежність Індії, що проявив себе у Індо-германському пакті та Ґхадарському заговорі, намагаючись скористатися політичною ситуацією, що склалася під час Першої світової війни. В середині 20 століття рух набув форми ненасильства під керівництвом Махатми Ґанді, лідера Національного конгресу. Інші політики, такі як Субхас Чандра Бос (Нетаджі), слідували, однак, радикальним озброєним формам протесту. Інші, такі як Свамі Сахаджананд Сарасваті, також намагалися досягти політичних свобод селянства.

Объяснение:

основополагающие причины национально-освободительного движения казахского народа. это - защита своих земель от иноземных захватчиков и борьба за независимость и свободу. если по первой причине шли войны с россией, китаем, бухарой, хивой и джунгарами калмыками, то по второй - борьба шла против порабощения российским царизмом, а впоследствии - с деспотизмом "красной" империи.  казахстана до сего времени национально-освободительное движение рассматривали каждое в отдельности, разрозненно. может быть, такой подход оправдан для того, чтобы проанализировать их неповторимые особенности, раскрыть своеобразную природу. однако в действительности рассматриваемые восстания исатая и махамбета (1836-1837 кенесары (1837-1847 жан- гожы (1856-1857 есета (1855-1858 имевшие место в атырау, сары-арке,сырдарье, берут начало в одном месте, затем продолжаются в других регионах и таким образом имеют всеохватывающий характер и преемственность. нельзя забывать и то, что эти восстания имеют всеобщую незримую связывающую их в общий поток нить. с другой стороны, народно-освободительное движение казахского народа созвучно с освободительной борьбой в алжире, польше, китае, индии тех времен. несомненно, народно-освобо- дительное движение в казахстане является составной частью мирового народно-освободительного движения, борьбы против мировой колониальной системы.в исследованиях, увидевших свет в последние годы, чувствуется стремление проанализировать ступени, периоды и достижения национально-освободительного движения казахского народа во времена владычества россии, а затем и советской империи. например, академик м.козыбаев этот временной пласт предлагает разделить на семь периодов. конечно, это суждение нельзя принять безоговорочно, в нем есть спорные моменты, кстати, об этом говорит и сам автор. но для грядущих исследователей этой проблемы данная классификация, бесспорно, имеет немало позитивного и может служить отправной и опорной точкой.после освещения вышеназванных проблем, имеющих методологическое значение, можно перейти непосредственно к самой народно-освободительного движения.