Назвіть основі риси святого Миколая​

Микола́й (грец. Νικόλαος, Nikólaos, лат. Nicolaus; 15 березня 270 — 6 грудня 343/352[2]) — римський християнський священник грецького походження, єпископ Мирський, святий. Народився у Патарі, Лікія, Римська імперія[2]. У молодості здійснив паломництво до Єгипту та Святої Землі[2]. Невдовзі після повернення став єпископом у Мирі[2]. Зазнав гонінь за правління римського імператора Діоклетіана, був ув'язнений[2]. Звільнений у часи імператора Костянтина[2]. Ймовірно, брав участь у Першому Нікейському соборі (325; проте старі списки єпископів-учасників не згадують його імені)[2]. Помер у Мирі, Лікія[2]. Один із найшанованіших святих у католицьких, православних і деяких протестантських церквах. День вшанування — 6 грудня за григоріанським календарем, 19 грудня — за юліанським календарем. За переказами звершив багато чудес за життя і після смерті. Перші згадки про вшанування датуються VI століттям, коли імператор Юстиніан I збудував на честь святого церкву в Константинополі[2]. Культ святого Миколая був популярний у східнохристиянських церквах, особливо в Греції. Звідти він поширився до Італії, Німеччини, України. 991 року єпископ Регінальд склав «Житіє святого Миколая». 1087 року італійські купці перенесли тіло святого з Мири й перевезли до Барі в Італії (де його мощі зберігаються по сьогодні)[2]. Патрон Греції, України, Неаполя, Сицилії, Лотарингії, багатьох міст в Італії, Німеччині, Австрії та Бельгії[2]; на його честь названо українське місто Миколаїв. Покровитель дітей, мандрівників, пекарів, моряків, повій тощо[2]. За звичаєм, поширеним в багатьох європейських країнах, приносить малюкам подарунки на день святого Миколая[2]. У англомовних країнах, зокрема в США, ототожнюється з Сантою Клаусом, який обдаровує дітей на Різдво[

доброта щедрість

Объяснение:

мцжність

міжнародні відносини на рубежі хiх–хх століть визначалися наростанням суперечностей між провідними державами, що завершували поділ світу. повсюдно посилювалися націоналістичні настрої. формулюючи свої інтереси, правлячі кола кожної з європейських країн прагнули представляти їх як народні сподівання. збройні сутички й локальні війни відбувалися майже безперервно. усе більш небезпечними ставали конфлікти між великими державами через гегемонію в європі, а також переділ колоній і сфер впливу. вони стимулювали гонку озброєнь і призвели до першої світової війни.

створення троїстого блоку

головною проблемою європейських держав у їхньому силовому протистоянні були пошуки союзників для забезпечення політичної рівноваги в європі. у першій половині хiх століття європейська політика зводилася до створення коаліцій, що врівноважували міць франції. із цією метою, наприклад, у 1815 р., після розгрому наполеона, австрія, великобританія, пруссія і росія спробували забезпечити стабільність шляхом створення континентальної системи безпеки — священного союзу. але до середини хiх століття цей союз розпався через суперечності між його засновниками.

в останній третині хiх століття міжнародна нестабільність посилилася. створення німецької імперії (1871 що продемонструвала свою могутність перемогою над францією, істотно змінило ситуацію на європейському континенті. надалі зовнішня політика німецького уряду була спрямована на досягнення домінуючого положення німеччини в європі. щоб позбавити францію можливості помститися за свою поразку, німецький канцлер о. фон бісмарк спробував знайти надійних союзників. у 1873 р. йому вдалося створити союз трьох імператорів — німеччини, австро-угорщині й росії. але цей союз виявився не дуже надійним, оскільки росія виступила на підтримку франції. у 1904 р. було підписано -французьку угоду про розподіл сфер впливу в африці. ця угода одержала назву антанта (від франц. «згода»). вона відкривала можливості для широкого співробітництва двох країн проти німеччини (хоча про неї в документі не було сказано жодного слова). зростання зовнішньополітичної активності німеччини примусило францію і великобританію в 1906 р. домовитися про військове співробітництво.

з метою остаточного визначення місця росії в системі європейських союзів необхідно було врегулювати відносини з партнером франції — великобританією. у 1907 р. після тривалих переговорів за сприяння франції вдалося укласти -російську угоду про поділ сфер впливу на середньому сході. ця угода відкрила можливість співробітництва росії і великобританії проти німеччини. -російська угода 1907 р. завершила формування нового воєнно-політичного блоку, що увійшов в історію як антанта.

отже, перегрупування сил у європі в основному завершилася. європа остаточно розкололася на два конфронтуючі між собою військові блоки.