Лист до Катерини Тарас Шевченко дуже терміново​

Микито, рідний брате!

Минуло вже білш як півтора року, а так трапилось. Скажу щиру правду, не те, щоб ніколи було або що, а так собі, ні се ні те, ще раз вибачай; я так собі думав — що ж, що я напишу письмо, хіба їм буде легше? Твого я лиха не возьму на себе, а свого тобі не оддам. Так що ж з тих писем? Папір збавлять та й годі. Воно, бач, і так і не так, а все-таки лучше, коли получиш, прочитаєш хоч одно слово рідне. Серце ніби засміється, коли знаєш, що там діється. Так отаке-то, мій голубе, нудно мені стало, що я не знаю, що у вас робиться. Та й ти таки не без того, щоб не згадав свого брата Тараса, школяра, — бо вже дуже давно, як ми з тобою бачились, та що ж робить ма[є]ш, коли Бог так хоче, потерпим ще трохи, а там, коли живі та здорові будем, — то, може, і побачимось.

Ну коли то ще те буде, чи побачимось, чи ні, а тепер про себе скажу от що: слава Богу милосердному, жив і здоров, учуся малювать, коли трапиться, заробляю гроші, оце на тім тижні заробив трохи, то й тобі посилаю (25 руб[лів] асигн[аціями]). А коли буде білш, то й ще пришлю. Так от, бач, живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком, робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить. Поклонися усім родичам од мене, а надто дідові, коли живий, здоровий. Скажи, нехай не вмира, швидко побачимось, поцілуй брата Йосипа так, як би я його поцілував, і сестер Катерину, Ярину і Марусю, коли жива, та скажи, будь ласкав, як і де вона живе, чи одягнена, чи обута. Купи їй що-небудь к святкам з оцих грошей, що я тобі посилаю — поки що, а то я буду їй присилать окроме, коли трапляться у мене гроші.

Та ще скажи зятям нашим Антонові і Федорові, щоб і вони до мене коли-небудь написали хоч одно слово. А сам, як тільки получиш моє оце письмо, зараз до мене напиши, щоб я знав. Та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому, /12/

Бо москалі чужі люди,

Тяжко з ними жити;

Немає з ким поплакати,

Ні поговорити.

Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скушно, що я всяку ніч тілько й бачу во сні, що тебе, Керелівку, та рідню, та бур’яни (ті бур’яни, що колись ховався од школи); весело стане, прокинусь, заплачу. Ще раз , напиши мені письмо, та по-своєму, будь ласкав, а не по-московському. Коли напишеш письмо, то проси Івана Станіславича Димовського, щоб послав до мене, бо він знає, де я живу. Оставайся здоров — лягаю спать, уже північ, може, во сні й тебе побачу.

Добраніч.

Твій рідний брат

Тарас Шевченко

Ще, письмо, которе найдеш у моєму письмі запечатане, оддай Івану Станіславичу Димовському і поклонись йому од мене та попроси, щоб і він написав до мене що-небудь, та вкупі і пришліть, як я вам посилаю, оставайся здоров.

Не забудь же, зараз напиши письмо — та по-своєму.

Объяснение:

ЛИСТ ДО КАТЕРИНИ (за поемою «Катерина»Т.Г.Шевченка)

Добрий вечір, Катерино! Відвернулись всі сусіди,

Пише учениця. Мати з батьком теж,

Де покинула ти сина? Вечорами ти виходиш і себе

Чи мені це сниться? клянеш.

Не послухала ти тата, Ти зламала собі долю

Народила сина, І ганьби набралась.

Не послухалась ти неньки- Що ж тепер? Іти до ставу

Без батька дитина. Сорому позбутись?

Що ти, люба, народила? Залишив тебе коханий

Без москаля ж згинеш. напризволяще.

Долю сина погубила… А ти мріяла про краще?

Як дитя тепер – покинеш? Отака у москалів любов,

Ти, дурненька, так кохала, По ній тече дівоча кров…

Пана все бажала… Навіщо своє життя зламала

Не приїде твій москалик, І всьому край поклала?

Він забув про намір. «Кохайтеся, чорнобриві,

Не приїде твій бажаний, Та не з москалями.

Бо він насміхався. Бо москалі – чужі люди,

Ти кохала його сильно, Роблять лихо з вами.»

А він усміхався.

Виглядала його пильно-

Він з тобою грався…

Надіюся до :)

мне тоже нужно

Объяснение:

просто такой мне вопрос задали по логике