Нужен план к рассказу Игра в шашки Анатолия Григорука

Віктор близнець  (1933 — 1981)            віктор близнець народився в селі володимирівці на кіровоградщині 10 квітня 1933р. у 1957p. закінчив факультет журналістики київського університету. публікуватися почав 1959p., а пеня, щось на зразок співучасті, власної вини.        образом мовчуна сашка в. близнець започаткував в українській літературі традицію, що продовжилася хоч і в небагатьох, але надзвичайно вартісних творах, де діють маленькі герої, які передчасно дорослішають через воєнне лихоліття. втрачаючи, по суті, дитинство, вони зберігають найдорожчу якість душі — гідність.        письменник прагнув говорити про те, що в суспільній свідомості свої позиції втрачало. а що це був свідомий підхід — свідчить повість «женя і синько» (1974).        звичайна київська п'ятикласниця женя знаходить у підвалі будинку маленького кумедного чортика синька і забирає його, хворого, додому. дружба ця ніяких переваг жені не дає — синько нічого такого казкового не вміє, навпаки, про нього самого треба дбати. натомість дівчинка одержує те, що не піддається ніякому обліку, але є, мабуть, найціннішим: зерна народної моралі й мудрості.        відірваність читача від землі, від етноморалі, джерел народної духовності була постійним болем письменника. звідси те фантасмагоричне місто, що його зводять у мріях женя й синько. основний архітектурний принцип — суміщення києва з рідним селом, звідки походять женині батьки і де в них «через кожну хату» — родичі. жені хочеться, щоб у тому місті було більше сосон, дубів і беріз, щоб замість вулиць були просіки, щоб до школи ходити повз ставок. земля і народ, природа і мораль — ці категорії у близнеця завжди стоять в одному нерозривному ряду — і у «звукові павутинки», і в «жені й синькові», і особливо яскраво — в казковій повісті «земля світлячків» (1979).        дитяча література 70-х років розвивалася під знаком неписаного правила, за яким вважалося, що читання трагічних творів шкідливе для дитячої психіки. в. близнець порушив це правило в багатьох своїх творах. письменник наполегливо культивував трагічний конфлікт в українській літературі для дітей, наголошуючи цим на необхідності говорити з юним читачем про найважливіше — життя і смерть, правду й кривду, любов і ненависть — без присідання й без сентиментального рюмсання.        в. близнець практично не мав проблем з виданням своїх творів (наскільки це було взагалі можливо), хоч і мусив власноручно нівечити їх, шукати компромісні варіанти. він не міг сам не бачити свого таланту, однак за такої кількості видань страждав од невизнання.        можливо, цим пояснюється його звернення до творів для дорослих — поява суто соцреалізмівських повістей «підземні барикади» (1977), «вибух» (1980). а може, сумлінним виконанням соціальних замовлень він прагнув заробити право на правду в наступній книжці для дітей? а це також роз'ятрювало його надзвичайно вразливу душу, розхитувало нервову систему. країна все глибше вгрузала в сонну трясовину. навесні 1981р. ситуація, очевидно, здалася в. близнецеві такою ж безнадійною, як за рік до того — григору тютюннику. і він власноруч обірвав своє                       с. іванюк  історія української літератури хх ст. — кн. 2. — к.: либідь, 1998.