Літературний диктант "Русалонька із 7-В" 1.Коли у загадковій квартирі все стихло?
2.Де мешкав Сашко, колишній Софійчин сусід?
3.В чому полягала особливість коралів?
4.Що доручили Софійці після сніданку?
5.Як звали нареченого Сніжани?
6.Роль машини часу виконувала…
7.Хто писав оголошення з орфографічними помилками?
8.Ким виявився загадковий хлопчик зі старої світлини?
9.Ким виявився чоловік із виколотими очима?
10. Чому Сніжана скасувала весілля?
11. Чому Вадима тягне до крадіжки?
12.З ким за столом, щедро заставленим наїдками, сидів Гордій Кулаківський?
13.Яким чином обманув Кулаківський свого співрозмовника?
14. Чому Сніжана вважала, що немає лиха без добра, а зникнення коралів – Божим проведінням?
15.Чому Софійку ніхто не помічав на площі в центрі Вишнополя?
16.Кого назвали Чорнобілкою?
17. Як сліпий старець визначив, що Софійка – з майбутнього?
18.Як порадив старий шукати, коли почалося прокляття?
19.Як улаштувався в житті обманутий Данило Міщенко?
20.Хто така Юзя?
21.Ким виявився Мішель?
22.Чому Юзефа назвала Мішеля «злісним обманщиком»?
23. Хто з двох героїв – Гордій Кулаківський і Данило Міщенко – справжній злодій і махінатор?
24.Хто викликає у вас більше симпатій – Сашко чи Вадим? Чому?
!

епітети: намулистий, стрiмкий, тiсний, гiрський

епітети: таємничий , чистих строях, тривожні, таємничі тощо. метафори: блискавиці облітають , молитва плине земля здригається тощо.

тухля ‑ мальовниче гірське село, в якому письменник бував не раз, а біля криниці, де пив воду, й зараз стоїть йому пам’ятник. своє захоплення мальовничими крає карпатського села франко переніс у повість «захар беркут».

на початку твору письменник проводить паралель між тухольщиною xiii століття й сучасними йому крає. яскравими епітетами він передає красу, яку не здатна змінити людська рука: лазурове чисте повітря, стрімкі пригірки, чаруюча гармонія природи. але часи змінилися і, описуючи гори, франко вживає порівняння й метафори, що наповнені болем за понівечений край: ліси, «мов сніг на сонці, стопилися, зріділи»; лісоруби, «мов невмирущий черв, підгризаючи та підтинаючи красу тухольських гір», знищують столітні ялиці та смереки. та найбільше змінилися люди. ряд епітетів влучно характеризує сучасних франкові горян: «народ нужденний, прибитий, понурий, чужих несмілий і недотепний»

повість «захар беркут» так наповнена різноманітними художніми засобами, що перед читачем постають яскраві зорові образи й картини. особливо яскраві художні засоби використав франко для характеристики зрадника тугара вовка і керівника тухольської громади захара беркута.

тугар вовк ‑ «мужчина, як дуб». використовуючи епітети, метафори, порівняння, і. франко малює перед читачем образ зрадника рідного краю, який поступово втрачає людську подобу. «плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим чорним волоссям», він нагадує злющого ведмедя. спілкуючись з максимом, боярин «гірко, їдовито всміхався», «лице його було недобре, аж синє, зуби йому заціпило». перед громадою він виступає «гордим безпечним поступом», а почувши голос митька вояка, який хотів свідчити проти боярина, стрепенувся, «мов стрілою поражений» на слова старого воїна тугар вовк «ревнув», і «грізний, червоний з люті» зарубав того, хто гідно бився з монголами у війську боярина. перейшовши на бік ворогів, тугар вовк дивився на , і «кровавий відблиск огні робив його лице страшним і диким і меркотів на його шо­ломі, немов обливав те лице кровавим вінцем». опинившись серед монгольських наметів, боярин «сидів тепер якийсь невеселий: його рішуче серце тисли, очевидно, якісь важкі думки». він уважно дивився, «як догорали червоні, мов розжарене залізо, поліна».

зовсім інші фарби знаходить і франко для характеристики захара беркута ‑ втілення «правдивого образу тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про які говорять нам тисячолітні пісні та перекази». захар беркут — «се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець». він уже не працював у полі, не ловив звіра, не ганяв овець на полонини, але, незважаючи на глибоку старість, щовесни працював у саду, займався пасікою, збирав цілющі трави. ціллю всього його життя був спокій і добробут громади. «мов старовинний дуб-велетень, стояв захар беркут серед молодого покоління і міг тепер бачити плоди своєї довголітньої діяльності. мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці, в радощах і в горі». тухольці й жителі близьких і дальніх поселень знали старого беркута не лише як цілителя, але й не менше ‑ як порадника, котрий «як заговорить, то немов бог тобі в серце вступає». у найвідповідальніші моменти слова патріарха звучать так грізно й піднесено, що приглушують шум водоспаду, який, «мов живий стовп кришталю», стояв над головами громади. коли тухольці за порадою старого беркута завалили величезним каменем сторожем потічок, захар, мов молодець, оглянув положення обваленого каменя», а далі звернувся до сонця. якому за старим звичаєм поклонявся, і «слова його, гарячі, могучі, тремтіли у .свіжім раннім повітрі».

захар беркут не пристав на пропозицію монголів і не випустив ворогів із котловини в обмін на життя свого сина максима. коли всі подумали, що хлопець загинув, «старий захар, досі такий сильний і незламний, тепер тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко», а побачивши сина поряд із мирославою, «захар глядів на молоду пару ясними, радісними очима».

захар беркут і тугар вовк ‑ це два різні, протилежні світи. щоб протиставити ці два образи, франко використав такі тропи й фігури, які й без додаткових коментарів автора можливість читачеві побачити всю велич патріарха і ницість зрадника рідного краю.