Текст на тему весна иде красу несе​

вот:)

Объяснение:

Ще зовсім недавно сонечку було важко дотягнутися до землі крізь волохаті, сіро-сині, неначе брудні, вологі хмари. Ще зовсім недавно біліли подвір'я сріблястим снігом. А сьогодні біліють своїм святковим вбранням вишеньки і яблуньки, грушки й сливки, неначе наречені. А красені-каштани у відповідь на сліпучо-білий, такий чистий цвіт "дівчат" викинули свої свічечки-пірамідки з жовто-червоною облямівкою. Та й берізка цієї весни майже не відстає від найновіших тенденцій моди: у неї цьогосезонна сукня із жовто-зеленого бісеру, що нагадує різної довжини сережки, які кокетливо звисають або гойдаються, коли їх, ніби ненавмисно, займає вітер-пустун. Черемха знову буяє цвітом і пахощами, які ні з якими іншими не сплутаєш. Мабуть, то справжні французькі парфуми, які Весна привезла з самого Парижа. Лише старі дуби якось не зорієнтувалися, що цієї весни одягти. їм, дідусям, ще не зрозуміло, чи то вже справжнє і сило, тому так довго і світять своїм кістяком у лісі. А яким килимом Весна вистелила землю: на зеленому тлі — то жовті цяточки кульбаби, то сині рясту або проліска, то темно-фіолетові курячої сліпоти. Все навкруги дихає свіжістю та молодістю весни.

весна на мой взгляд сасое прекрасное воемя года, весной оживает природа, просыпаются звери, начинают расцветать деревья поют птички, появляется трава, снег тает,тем самы образовывет ручьи по дорогам. весной становится теплее, и на несколько дней ближе к лету. весга самое чудесное время года!

константи́н гео́ргиевич паусто́вский  (19  (31)  мая  1892,  москва  —  14 июля  1968,  москва)  — советский  писатель, классик . член  союза писателей .

журналист  валерий дружбинский, работавший у к. паустовского секретарём в 1965—1968  годах, в своих воспоминаниях о писателе («паустовский, каким я его помню») написал[3]: «удивительно, но паустовский ухитрился прожить время безумного восхваления сталина и ни слова не написать о вожде всех времён и народов. ухитрился не вступить в партию, не подписать ни единого письма или обращения, клеймящего кого-нибудь. он изо всех сил пытался остаться и поэтому остался самим собой».

во время судебного  процесса  над писателями  а.  д.  синявским  и  ю.  м.  даниэлем  к. паустовский (вместе с  к.  чуковским) открыто выступил в их поддержку, предоставив суду положительные отзывы об их творчестве[4]. в 1965 году он подписал письмо с ходатайством о предоставлении  а.  и.  солженицыну  квартиры в москве, а в 1967  году поддержал солженицына, написавшего письмо iv  съезду советских писателей  с требованием отменить цензуру произведений[4]. уже незадолго до смерти тяжело больной паустовский направил письмо  а.  н.  косыгину  с просьбой не увольнять главного режиссёра  театра на таганке  ю. п. любимова. за письмом последовал телефонный разговор с косыгиным, в котором константин георгиевич сказал: «с вами говорит умирающий паустовский. я умоляю вас не губить культурные ценности нашей страны. если вы снимете любимова, распадётся театр, погибнет большое дело». приказ об увольнении подписан не был