10 цікавих фактів про Генрі Лонгфелло​

Життя Генрі Лонгфелло була пов’язана з числом 18: він написав 18 томів поезії, закінчив коледж в 18 років, одружився вдруге через 18 років після закінчення коледжу, 18 років був професором Гарвардського університету і помер 18 березня. Та й роки його життя 1807-1882.

У дитячому віці Генрі захоплювався читанням, складати перші вірші почав дуже рано. Коли газета вперше опублікувала його вірші, Генрі був 13-річним підлітком

Завдяки вдалому перекладу з Горація, Лонгфелло отримав стипендію для продовження освіти і вступив в Боуден-коледж, після закінчення якого в 1825 році йому запропонували посаду професора нових мов.

Письменник багато подорожував, знав кілька іноземних мов (шведську, датську, фінську і німецьку мови та ін.). Цікавився стародавньою історією та фольклором американських індіанців.

Лонгфелло одружився двічі – після смерті першої дружини (з якої він одружився в 1831, а в 1835 вона померла) він одружується в 1843 році на Френсіс Епплтон, дочці купця з Бостона. У щасливому шлюбі вони жили майже вісімнадцять років. 9 липня 1861 року Френсіс трагічно загинула – іскра від запаленого сірника впала їй на плаття, воно спалахнуло, і жінка згоріла живцем.

Генрі Лонгфелло також був талановитим перекладачем. Його переклад «Божественної комедії» Данте, незважаючи на відсутність рим, вважають одним з кращих – експерти відзначають разючу деталізацію і чудову художність роботи.

Світову популярність Лонгфелло принесла «Пісня про Гайавату» – епічна поема, в основу якої лягла індіанська міфологія.

Останні роки життя поета були затьмарені фізичними стражданнями (його мучив ревматизм), однак він продовжував писати і працювати і був бадьорий духом.

Захожу в прекрасную школу я и молвлю великому охраннику: «, геннадий иванович» , - и продолжаю свой дальнейший путь, переступая через родной порог. захожу я в свой светлейший класс и тут слышу звонок неожиданный, и начинается урок неприятнейший под скромным названием «» . и тут туча нависла огромная над нашей прекраснейшей школою, потемнела вся морозная улица. и заходят в класс учителя могучие, а бедные дети по классу мечутся в поисках забытых учебников! но тут раздаётся грозный глас, и все садятся на свои места. а учителя наши могучие осматривают небольшой наш класс и вызывают к доске измученных, и начинают жестоко допрашивать, всякие задавать вопросы сложные. вот мой черед настал молвить слово мудрое, и ступаю я шагом неуверенным всё ближе и ближе к большой доске. «ты скажи-расскажи, настасия, нам всем о великой италии» , - приказал мне один из мыслящих. не смогла я сделать простейшего, и поставили двойку мне неприятную. как стала я заливаться слезами горючими: «ах, за что мне это несчастие! » но никто не мог утешить маленькую девочку, которая сидела и плакала. а к темному морозному вечеру эта маленькая-премаленькая девочка, нехорошая такая девочка, успела получить ещё одну двоечку. что же было дальше этим морозным вечером, ни в сказке не сказано, ни пером не написано – теперь это тайна !