Скласти присливниковн речення з словом по-старому​

до того часу, хоч і існували певні моральні правила, які відображали вимоги суспільства до своїх членів і регулювали відносини між людьми, проте вони були настільки вплетені у повсякденне життя та діяльність людей, настільки були вимушеними, що члени суспільства несвідомо додержувалися цих норм, не замислюючись про їх походження, про те, чому вони саме такі, а не інші. тобто мораль ще не була ідеологією і не виступала об’єктом дослідження. щоправда, у філософії протягом усієї її історії робилися спроби розв’язати питання про суть і походження моралі, однак наукове пояснення ця проблема дістала тільки у філософії марксизму.

як відомо, навіть такий видатний матеріаліст, як л. фейербах, у питаннях моралі залишався на ідеалістичних позиціях. правда, з деяких питань він критикував ідеалістів (зокрема і. канта), доводив неможливість існування «автономної» моралі, яка має справу тільки з самосвідомістю суб’єкта, його «я». «про мораль мова може йти лише тоді, - писав фейєрбах,- коли ставиться на обговорення відношення людини з людиною, одного з іншим, я з ти»4. проте суспільна людина фейербаха залишалася абстрактною людиною. її відношення з іншими людьми — це відношення двох абстрактних індивідів, поза сферою їх діяльності, безвідносно до форм суспільства, класів і т. ін. за висловом ф. енгельса, щодо форми фейєрбах є начебто реалістичним, оскільки за відправну точку він бере людину, однак про світ, в якому живе ця людина, у нього немає й мови, і тому його людина є такою ж абстрактною людиною, яка фігурує і у філософії релігії5.

виходячи з поняття абстрактної людини з її прагненням до щастя і справедливості, л. фейєрбах вважав, що їх можна досягти шляхом морального вдосконалення, розумного обмеження і загальної любові один до одного. звичайно, слова «справедливість», «рівність», «людяність» красиво звучать, проте якшо для втілення їх у життя немає об’єктивних передумов, вони залишаться марною мрією. як писав ф. енгельс, з мораллю фейєрбаха, з його проповіддю любові всіх до всіх трапилося те саме, що і з її попередницями. «вона викроєна для всіх часів, для всіх народів, для всіх обставин і саме тому її неможливо засотувати ніде і ніколи»6.

щоб перейти від фейєрбахівської абстрактної людини до дійсних живих людей з їх реальними моральними відносинами, потрібно було розглядати їх у процесі практичної діяльності, в їх суспільних відносинах. це і зробили к. маркс і ф. енгельс, поширивши матеріалізм на пояснення історії, що дало змогу правильно, з матеріалістичних позицій відповісти на питання про походження і суть суспільної свідомості взагалі і моралі зокрема. вони відкрили «закон розвитку людської історії: той, до останнього часу прихований під ідеологічними нашаруваннями, простий факт, що люди насамперед повинні їсти, пити, мати житло і одягатися, перш ніж бути спроможними займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією і т. д.»7. основоположники наукового комунізму показали, що поняття моралі, як і інших форм суспільної свідомості, можна зрозуміти не з них самих, не з так званого загального розвитку людського духу, що суть їх, дії людей і форми їх свідомості визначають існуючі життєві відносини, які так само незалежні від них, як спосіб дихання. «люди, свідомо чи несвідомо, черпають свої моральні погляди кінець кінцем з практичних відносин, на яких грунтується їх класове становище, тобто з економічних відносин, в яких відбувається виробництво і обмін»8.

але головне положення марксизму про зумовленість суспільної свідомості суспільним буттям не можна спрощувати, його не слід розуміти як вираження безпосередньої залежності моральності окремої людини від її матеріального становища. так, у побуті марксистське положення «буття визначає свідомість» дехто вживає у тому розумінні, що, мовляв, невелика зарплата дає право і на відсталу свідомість: «спочатку створіть мені матеріальний добробут, а потім уже вимагайте високоморальної поведінки». але неважко впевнитися, що моральна поведінка не залежить безпосередньо від індивідуального існування, побуту. коли б це було так, то будь-який багатій, живучи у розкошах, повинен був би мати високу свідомість і моральність, а простий робітник ніколи не зміг додержуватись передової моралі свого класу. з цього приводу а. лабріола писав: «лише якому-небудь кретину могла прийти в голову думка, що моральність тієї чи іншої людини строго відповідає її матеріальному становищу»