З творів Тараса Шевченка ,, Катерина'' ,, Наймичка'''.
Що ти думаєш про Катерину, про Ганну .Чим вони тобі подобаються, або ні. Чи сподобались поеми, чому. А може не сподобалась.

Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. Він, здається, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, їх відчай, надії, прагнення. Зібрав, щоб схвильовано розповісти про них цілому світові.

Одним з перших жіночих образів у Т. Шевченка стала Катерина з однойменної поеми, прообразом якої була кохана поета Оксана Коваленко. У літературі до часу написання «Катерини» було багато творів на гему зведення простої дівчини паном-спокусником. Та Шевченко виснітлив цю трагедію відразу у декількох планах: моральному, соціальному і національному. І все це подав нам, наче випестував дитину, иклавши у свою розповідь увесь біль за власне нездійсненне кохання. Принаймні мені так здалося. Катерина була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя вже з першої хвилини зустріли ;іише сором та осуд від громади. Ми бачимо, що віра у щирість почутів коханого, прагнення до щастя і переконаність, що любов не може бути гріхом, поступово призводять дівчину до трагедії. І ця трагедія полягає не в покаранні за те, що «не слухала Катерина ні батька, ні неньки», і не в тому, що, як твердять деякі сучасні літературознавці, Катерина віддала себе «москалю», знехтувавши українським парубком. Гадаю, що трагедія нашої Катерини - у знівеченні саме душі, а не тіла:

А за віщо, Боже милий!

За шо світом нудить?

Що зробила вона людям,

Чого хочуть люде?

Щоб плакала! Серце моє!    

Тіло можна вилікувати, а розтоптану душу вже не воскресиш. Здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. Та Шевченко, мабуть, не був би геніальним письменником-психологом, якби цим і обмежився. Мене особисто вразив образ Катерини-матері, яку піднесли із сміття, куди її втоптали злі язики, два крила: віра у кохання і материнська свята любов до сина. Розуміючи, що для Івана вона загублена назавжди, Катерина заклинає його:

Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина.

Може, слушно поставити питання: «Чому ж тоді вона покинула немовля напризволяще, а сама наклала на себе руки?» Думаю, тут сплелося все: і крах сподівань, і зневіра у майбутньому, і відчай, і, може, огида до свого становища, і сором, і навіть ненависть до власного минулого. Чи могла Катерина з такою зламаною душею жити далі, ростити у щасті сина, наставляти його на краще? Мабуть, тому підсвідомо дівчина вибрала смерть, віддавши їй перевагу перед життям-пеклом.

Але я все ж таки здебільшого погоджуюся з думкою, що в основі дівочої трагедії було нехтування батьківськими застереженнями, бо батьки ніколи не бажають дитині поганого, намагаються завжди захистити її від біди. Вони керуються досвідом, батьківським передчуттям. Катерині порадитись би з ними, прислухатися, а вже потім вирішувати.свою долю і, як потім сталося, долю ще однієї людини - сина! Тим-то й безцінна поема «Катерина», що вона вчить багато чому: честі, гідності, розсудливості, шануванню дорослих, старших за віком, почуттю відповідальності за життя близьких людей.

надзвичайно актуальним, адже перегукується із сучасністю.

Про це сказав режисер фільму “Захар Беркут” Ахтем Сеітаблаєв в розмові з журналістами на гала-прем’єрі в кінотеатрі “Київська Русь”.

“Там, де я жив разом з батьками, у Середній Азії, ми не проходили цей твір Івана Франка. І тому я прочитав його, передивився кілька разів надзвичайний фільм Леоніда Осики. І я точно знаю, що саме я звідти взяв. Чудовий склад акторів, надзвичайна атмосфера, метафоричний фільм з чітким громадянським меседжем. І тому, прочитавши, побачивши цю стрічку, я знав, про що я сьогодні хочу розповісти”, - підкреслив Сеітаблаєв.

Він зазначив, що література Франка, і зокрема “Захар Беркут”, є прикладом світової літератури. І як будь-який приклад світової літератури він не тільки вічний, а й завжди актуальний.

“Це боротьба за власну домівку, за власну батьківщину, за власне кохання, за те, що ти здатен відстоювати, за що ти здатен загинути... Це прагнення відстоювати власний б життя. І саме ідеологічний конфлікт для мене є головним — конфлікт між Тугаром Вовком і Захаром Беркутом. Саме через нього я зацікавився цим проєктом... Та ідеологічна конструкція, яку прагнув втілити в життя Тугар Вовк, увійшла в конфлікт зі світобаченням Захара Беркута. Власне, з цього починається конфлікт, а потім уже приходить третя сила, якій байдужі наші внутрішні проблеми, і жах настає для всіх. Чи не в такі часи ми зараз живемо? Чи не змушені українці відстоювати своє право на свій власний б життя, на власну гідність?” - пролунало від режисера риторичне запитання.

Читайте також: У Києві відбулася гала-прем'єра фільму “Захар Беркут”

Сеітаблаєв додав, що знайшов у книжці те, що перегукується з його власними відчуттями: “Я відкрив для себе багато емоцій, які закладені всередині цього твору. Я - кримський татарин, я п’ять років не був вдома, на батьківщині. І за п’ять років я бачив свою маму і свого батька тільки тричі”, - розповів Ахтем.

Режисер зазначив, що всі іноземні актори прочитали цю повість і ставили дуже багато запитань.

“Зокрема Роберт Патрік (Захар Беркут) і Томмі Фленаган (Тугар Вовк) дуже цікавились тим, звідки бере початок ця легенда і що зараз відбувається в Україні. Вони ж чули, що в Україні йде війна, що Україна захищається від зовнішнього агресора — від Росії. І вони були, в першу чергу, здивовані тим, що під час війни в Україні опікуються культурою, і кіно зокрема. Вони були здивовані Карпатами, варениками з вишнею... І вони були дуже готові до співпраці, що відчувалось на майданчику. Вони справжні чоловіки, справжні актори. І моєю особистою гордістю є те, що наші українські артисти жодним чином не поступаються голлівудським акторам”, - наголосив Сеітаблаєв.

Объяснение: