Заданне Прочитайте текст, выполните задания.
Акцию «Дари тепло» придумали волонтеры фонда «Адал». На протяжении дня участники акции угощали едой людей,
которые живут на улице. Как рассказала сотрудница благотворительного фонда «Адал» Екатерина Олиференко, она
вместе с волонтерами призывает жителей Актау принять участие в акции и поддержать бездомных
«После наступлення холодов люди, которые живут за чертой бедности, очень нуждаются в поддержке со стороны
общества. Мы считаем, что каждый горожанин может и должен таким людям. Как говорится, от тюрьмы да
от сумы не зарекайся. Кроме того, это может Данную акцию мы проводим впервые, поэтому горожане, да и сами
бездомные были в недоумении от нашего желания накормить их. Мы пояснили цель акции, и они очень
обрадовались. Наши волонтеры готовы бедным только раз в неделю. Надеемся, что желающих
станет намного больше, и мы станем выходить чаще. Нами были куплены специальные термосы. Не хватает теплой
одежды. В связи с этим в супермаркетах и магазинах мы установили специальные корзины, чтобы люди могли
оставить там ненужную одежду и продукты питания», - рассказала Екатерина Олиференко.
Специальные корзины для сбора теплых вещей и продуктов питания установлены: 3 микрорайон (супермаркет
«Дана»), 5 микрорайон (супермаркет «Дана»), 11 микрорайон (магазин «Мечта»), 14 микрорайон (магазин «Визит»),
17 микрорайон (супермаркет «Дана») и 28 микрорайон (магазин «Аман»).
ответьте на вопросы и выполните задания:
1. Озаглавьте текст. [1]
1. Объясните значение выражения «живут за чертой бедности»? [1]
1. Определите тип текста. Аргументируйте [3]​

маленький дідусь із довгою сивою бородою сидів на лавці і парасолькою креслив щось на піску.

— посуньтесь, — сказав йому павлик і присів на край.

дідусь посунувся і, глянувши на червоне, сердите обличчя хлопчика, сказав:

— з тобою щось трапилось?

— ну й добре! а вам хіба що? — покосився на нього павлик.

— мені-то нічого. а ось ти зараз кричав, плакав, сварився з кимсь.

— ще б пак! — сердито буркнув хлопчик. — я скоро зовсім утечу з дому.

— втечеш?

— утечу! із-за однієї оленки втечу. — павлик стиснув кулаки. — я зараз її мало не

відлупцював. — жодної фарби не дає! а у самої скільки!

— не дає? ну, та через це втікати не варто.

— не лише через це. бабуся за одну моркву з кухні мене прогнала. просто ганчіркою,

ганчіркою.

павлик засопів від образи.

— дурниці! — сказав дідусь. — один насвариться, другий іє.

— ніхто мене не жаліє! — крикнув павлик. — брат на човні йде кататися, а мене не

бере. я йому кажу: «візьми краще, все одно я від тебе не відстану, весла поцуплю, сам у човен залізу! »

павлик стукнув кулаком по лавці і раптом замовк.

— що ж не бере тебе брат?

— а чого це ви все питаєте?

дідусь розгладив бороду.

— я хочу тобі . є таке чарівне слово.

павлик відкрив рота.

— я скажу тобі це слово. але пам’ятай: говорити його треба тихим голосом, дивлячись

прямо в очі тому, з ким розмовляєш. запам’ятай: тихим голосом, дивлячись прямо в очі.

— а яке слово?

дідусь нахилився до самісінького вуха хлопчика. м’яка борода його торкнулася пав-

ликової щоки. він прошепотів щось і голосно додав:

— це чарівне слово! але не забудь, як треба говорити його.

— я спробую, — посміхнувся павлик. — я зараз спробую.

він схопився і побіг додому.

2.

оленка сиділа за столом і малювала. фарби — зелені, сині, червоні — лежали перед

нею. побачивши павлика, вона в цю ж мить згребла їх у купу і накрила рукою.

«обдурив дідусь! — з досадою подумав хлопчик. — хіба така зрозуміє чарівне слово! »

павлик боком підійшов до сестри і смикнув її за рукав. сестра оглянулась. тоді, дивлячись їй у вічі, тихим голосом хлопчик сказав:

— оленко, дай мені одну фарбу. будь ласка.

оленка широко розкрила очі. пальці її розтулились і, знімаючи руку зі столу, вона

збентежено промуркотіла:

— яку тобі?

— мені синю, — боязко сказав павлик. він узяв фарбу, потримав її в руках, походив

з нею по кімнаті і віддав знову сестрі. йому не потрібна була фарба. він думав тепер тільки про чарівне слово.

— піду ще до бабусі. вона саме куховарить. прожене чи ні?

павлик відчинив двері на кухню. бабуся знімала з дека гарячі пиріжки.

онук підбіг до неї, обома руками повернув до себе червоне зморшкувате лице, подивився в очі і прошепотів:

— дай мені шматочок пиріжка, будь ласка.

бабуся випрямилася. чарівне слово так і засяяло в кожній зморшці, в очах, в усмішці.

— гаряченького. гаряченького захотів, голубе мій! — промовляла вона, вибираючи

найкращого, рум’яного пиріжка.

павлик підстрибнув на радощах і розцілував її в обидві щоки.

«чарівник! чарівник! » — говорив сам до себе, згадуючи дідуся.

за обідом павлик сидів принишклий і прислухався до кожного братового слова.

коли брат сказав, що поїде кататись на човні, павлик поклав руку йому на плече і тихо

попросив:

— візьми мене, будь ласка.

за столом відразу всі замовкли. брат звів брови і посміхнувся.

— візьми його, — раптом сказала сестра. — що тобі, важко?

— та чому б і не взять? — усміхнулася бабуся. — звичайно, візьми.

— будь ласка, — повторив павлик.

брат голосно засміявся, поплескав хлопчика по плечу, скуйовдив йому волосся.

— ой ти мандрівник! ну, гаразд, збирайся!

«! знову ! »

павлик вскочив з-за столу і побіг на вулицю.

та у сквері дідуся вже не було.

лавка була порожня, і тільки на піску лишились накреслені парасолькою незрозумілі знаки.