НАПИСАТИ паспорт до твору Тореадори з Васюківки,друга частина.

Убайці своєрідно перехрещуються, переплітаються і зливаються два начала: давні міжнаціональні традиції жанру, загальнолюдські риси в ідеях, тематиці і, з другого боку, національна своєрідність художнього втілення цих ідей, риси конкретно-історичної самобутності такого втілення.  діалектична   єдність цих начал і забезпечує актуальність творів даного жанру. о.потебня уподібнював алегорії в байках до шахових фігур, до раз і назавжди встановлених правил шахових ходів. у цьому є певний сенс, якщо йдеться про канонізованість форми, деяку однотипність образів, «універсалізм» висновків. і тут же криється певна небезпека народження «вихолощеної» «байки взагалі» [19; 46], поза часом і простором. тому не менш важливо, щоб були відчутні риси конкретно-історичної самобутності. така самобутність мовних барв,  характерів   і типів притаманна байкам л.глібова.  якщо давньоукраїнські байки писалися старослов’янською мовою з великою кількістю русизмів і полонізмів, силабічним віршем або здебільшого прозою, топоетика   нової української байки  кардинально   відрізнялася: автори використовували розмовну мову, знижену лексику, елементи  бурлеску , вільний вірш (різностопний, ямбічний вірш). за основу творів брали мандрівні сюжети, український  фольклор , досвід давньогрецьких, римських, французьких, польських, російських  письменників .  українські автори, які розробляли жанр байки впродовж 10-30-х рр. хіхст., орієнтувалися на поширену форму давньоукраїнської байки, для якоїхарактерними   є докладність, деталізація оповіді, діалогізація, мотивування вчинків персонажів.  запозичення байкою сюжетних схем, художньо-зображальних засобів, елементів композиційної структури фольклорних жанрів призвело до виникнення таких її різновидів, як байка-казка і байка-приказка.  байка-казка характеризується розгорнутим сюжетом, побутовою деталізацією, докладністю зображення, у ньому персонажами здебільшого виступають  люди («пан і собака», «солопій та хівря» п.п. гулака-артемовського, «мірошник» є.гребінки).  байка-приказка (у і.красіцького «приповістка», у л.боровиковського – «прибаютка», «приповідка») – це невеликий твір на 2-8 рядків, ознаками якого є лаконізм, відсутність розгалуженого сюжету та деталізації,  яскравість , чіткість, влучність вислову («дурень і розумний», «цікавий і мовчун» п.гулака-артемовського, байки л.боровиковського).  суттєвий внесок в  розвиток   теорії жанру байки зробив г.е. лессінг, який класифікував різні типи байок, поділивши їх на розважальні, повчально-веселі та серйозні. останні, на його думку, продовжували традиції філософської прозаїчної байки античності.  в.жуковський у праці «про байку та байки крилова» простежив історичну революцію цього жанру, виділивши в ній три історичні епохи  1) коли байка була не чимось іншим як звичайним «риторичним  прийомом , прикладом, порівнянням»;   2) коли байка, здобувши самостійне буття, «перетворилася на один із реальних шляхів визначення моральної оцінки для оратора чи моралізую чого філософа». сюди він виокремив байки езопа,  федра , а з нової літератури – байки лессінга;   3) «коли зі сфери красномовства перейшла вона у сферу поезії, тобто набула тієї форми, якою зобов’язана в наш час (мається на увазі хіх ст.) лафонтенові та його наслідувачам».