написать твір Поліанна та її друзі

Дівчинка дуже страждає без батьків, родини, але тішить себе тим, що тато пішов на небо, щоб бути разом із мамою та іншими дітьми. Їй дуже самотньо і вона щосили намагається знайти для себе розраду, тягнеться до людей, які, на жаль, не завжди до неї привітні. Наче естафету, несе героїня по життю придуману батьком «гру в радість». А сама вона , як маленька іскорка, запалює цю радість в кожній людині, змінюючи її життя на краще: холодна й стримана тітка Поллі стає турботливою, доброю й чуйною тітонькою; завжди привітний і добрий лікар Чилтон зумів порозумітися з коханою й одружитися, стати щасливим чоловіком; замкнутий, похмурий, одинокий Джон Пендлтон змінився на люблячого й турботливого батька усиновленого ним хлопчика Джиммі;  у завжди сумного, зневіреного, бездомного Джиммі з’явилися і сім’я, і батько, і будинок; Ненсі полюбила своє ім’я; дратівлива, вразлива, змучена своєю довготривалою хворобою місіс Сноу  стала терпимою, уважнішою до оточуючих, дозволила відчиняти вікна і впускати у свою колись темну оселю сонячне світло, розчісувати своє кучеряве волосся й робити зачіски. Вона навіть почала в'язати одяг для дітей з притулку; усвідомив  свою місію і священик Пол Форд, який до зустрічі з Полліанною свої проповіді починав словами: «Горе вам…». Тепер всі його проповіді розпочиналися зі слів: «Радійте, люди…».  І все це завдяки маленькій дівчинці Полліанні, яка стала для жителів невеличкого містечка путівником, рятівником, ангелом, що розбудив  у них позитивне, навчив бачити хороше у всьому, навіть у негативному. А саме головне – Полліанна навчила їх радіти життю! Завдяки грі в радість героїня знайшла багато друзів як серед однолітків, так і серед дорослих.

главный герой повести "очарованный странник" н. лескова - иван северьянович флягин, высокий смуглолицый 52-летний мужчина с густыми волнистыми абсолютно седыми волосами и гусарскими усами.

автор говорит, что флягину можно было дать и больше лет, но «он был в полном смысле слова богатырь, и притом типический, простодушный, добрый богатырь, напоминающий дедушку илью муромца в прекрасной картине верещагина и в поэме графа а. к. толстого.» иван флягин - крепостной крестьянин орловской губернии, рано потерявший мать, которая умерла, родив мальчика с необыкновенно большой головой, из-за чего его прозвали голованом.

так как отец ивана был конюхом, мальчик много времени проводил на конюшне и, конечно, полюбил лошадей, теперь он по праву считался знатоком лошадей, и по словам н.лескова флягин обладал "особым дарованием", потому что видел коня буквально насквозь.

иван флягин по натуре добрый, простодушный, но достаточно самоуверенный человек с приятным басом, при разговоре как бы чуть лениво, но мягко выпуская слова. он глубоко верующий, честный, верный и ответственный человек, истинный патриот своей отчизны, готовый умереть за свой народ. будучи в плену флягин скучал по россии, но все-таки считал себя грешным человеком, потому что "погубил много невинных душ", среди которых монах, татарин, цыганка груша. автор так описывает состояние своего героя: «я, ваше высокоблагородие, не молодец, а большой грешник, и меня ни земля, ни вода принимать не »  и далее: «я, – говорю, – на своем веку много неповинных душ »

после пятидесяти лет флягин ушел в монастырь, где получил церковное имя - отец измаил, но и в монастыре он остался кучером, так и не обретя покоя, и, наконец, отправился странствовать по святым местам, которым хочет «перед смертью поклониться».