Музика позбавила її життя Меланхолійний вальс твір на 1 сторінку

Чи подобається вам знайомитися у трамваях? багато з вас, напевно, дадуть відповідь: ні, не подобається. а от я із задоволенням познайомився із катрусею саме у трамваї. знайомство це не було звичайним. до появи катрусі у вагоні мене не було поруч, але завдяки тому, що була холодна осіння пора і вікна трамвая запотіли, катруся вирішила розважитися. вона намалювала пальцем на віконному склі хлопчика і навіть подарувала йому кумедні окуляри. цим хлопчиком був я, у мене вже було ім'я — ха-еф. зрозуміло, що мені не хотілося розлучатися з дівчинкою. коли катруся вийшла з трамвая, я попрямував за нею. звісно, дівчинка здивувалась, що в житті трапляються такі пригоди, коли малюнок раптом оживає. ми стали друзями і уклали угоду, що я поселяюся в її альбомі малюнків і їй. щоправда, потім, коли настав час йти на урок і показувати вчителеві малювання альбом, катруся збентежилась. непоказний хлопчик на альбомному папері не був передбачений класним або ім завданням, і вчитель, певно, не схвалив би появу такого малюнка. але я рішуче відмовився залишати альбом. коли вчитель побачив мене, він здивувався, поставив поруч зі мною знак питання: мов, що це за дитячі пустощі? ми вирішили з катрусею обміркувати, де мені жити і в чому можу бути їй корисним. — знаєш, катрусю, — запропонував я, — я зможу оселитися на будь-якій книжковій сторінці і, переходячи з однієї сторінки на іншу, дізнаватимуся про зміст книжки і переказуватиму тобі. — а уявляєш, ха-ефчику, скільки нам читати на уроках літератури? чи під силу буде тобі таке навантаження? адже ти все ж таки набагато менший од мене, — відповіла катруся. — мені ні для чого бути великим, — відповів я, — хоча і це для мене неважко. а ще я можу писати твори за прочитаними книжками, причому твоїм почерком. погоджуйся на мою пропозицію! минав час, я справно виконував свої обов'язки. вчителька не могла нахвалитися начитаністю катрусі. у класі, де вона навчалася, усі теж були здивовані: і коли вона все читати встигає? зверталися навіть із проханням поділитися секретом. але що могла відповісти катруся? якби вона розповіла однокласникам, що вчитися їй є якийсь намальований хлопчисько, з неї почали б сміятися. з іншого боку, катруся розуміла, що читати книжки і писати твори повинна сама. насправді вона не докладала жодних зусиль і обманювала і вчителів, і однокласників. одного разу катруся сказала мені: — а давай-но, ха-ефчику, я сама тобі читатиму. мені стаю цікаво, як це вийде у катрусі. але дівчинка так захопилася читанням, що вже не йшлося про те, щоб я її підміняв у цьому. вирішила катруся довести, що і твори пише не гірше за мене. звісно, ми з катрусею не розлучилися. одного разу, напередодні нового року, батьки з катрусею прикрашати її кімнату, і катруся намалювала мене фарбою на віконному склі. — живи поки що тут, — сказала вона, — а там побачимо.