написати есе моїми кольоровими мишами є пож оч

Кажуть, що кожна дитина талановита. Чому ж тоді в історії України немає нікого подібного до природознавця Вернадського чи кардіохірурга Миколи Амосова, співака-філософа Бориса Гмирі чи художниці від народу Катерини Білокур? Чому ніхто не досяг генія Тараса Шевченка?

Зрозуміти природу людини, перевтілення дитячого яскравого світу на сірий, буденний і нецікавий змогла поетеса Ліна Костенко.

Вона зберегла у своєму серці незаплямовану душу дитини, що й до Ліні Костенко стати талановитою особистістю.

Дівчинка Анна з її вірша "Кольорові миші" дуже схожа на саму поетесу, яка дарує чарівний яскравий світ своїм читачам.

Чому ж десятирічна "підсудна Анна стала перед судом"? Чим вона завинила перед сусідом і всім світом? Поетеса подає у вірші "претензії" сусіда до дівчинки, які стосуються виховання його дітей:

Вони були нормальні і здорові, а ця чаклунка збила їх з пуття, і Вночі їм сняться миші кольорові. Од тих мишей немає нам життя.

Сусіда дівчинки обдурює, що в звичайному осінньому листі можна бачити щось інше, ніж саме листя! В цьому і полягає вся "моральна школа" дівчинки!

Ліна Костенко в образі "сірого сусіда", який хоче бачити все за стандартом, показує обмежених людей, що живуть лише матеріальними інтересами, не бачать красу навколишнього світу. Таких можна назвати моральними дальтоніками. Ця алегорія проходить через весь текст вірша. Сама поетеса неодноразово зустрічалася з подібними "сірим и сусідами" "від літератури", тому досить тривалий час вірші Л. Костенко не потрапляли до друку: "сірі сусіди" виявились не тільки "сірими", а ще й агресивними. Все, яку вірші: "Чаклунок ми караєм по закону".

Мені подобається поезія Ліни Костенко. Мама часто читає напам'ять уривки з її творів. Я бачила по телевізору зустрічі Ліни Костенко з читачами. Зали були і переповнені. Звичайна, щира, привітна жінка, а які незвичайні твори пише! Незвичайність самої поетеси полягає у тому, що кожен її вірш пробуджує фантазію і прагнення осмислити прочитане.

Коли я вперше прочитала вірш "Кольорові миші", мені приснилися ті кольорові миші. Приснився суд і тиха, незвичайна дівчинка Анна. Вона вміє сіру буденність перетворювати на казку. Дорослі цього не розуміють, а от діти, які ще не втратили здатність жити своїми фантазіями, добре розуміють Анну. Тому й лежать яскраві мертві іграшки нікому не потрібні. Набагато цікавіше розбудити свою фантазію і дмухнути на опале листя клена, щоб уявити собі, як воно ожило і перетворилося на кольорову мишку або кота. Однак не це стало причиною позову до суду. Анну судили за незвичайність і неповторність, за те, що вирізнилася із сірої маси позбавлених фантазії людей. Сама Ліна Костенко не раз була в подібній ситуації. Але, судячи з її поезії, вона мужня і талановита жінка. Вона — особистість не лише в літературі, а й у житті.

людське життя для історії — це тільки мить. а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. про них наяд чи напишуть майбутні історики. можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

митець прагне гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, життя. поет-філософ плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами. це, зокрема, спостерігаємо у творі «для вас, історики майбутні…» на відстані все здається більш простим, зрозумілим. тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього. показовим є те, що адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача, і це зрозуміло, бо ці болі-страждання для євгена плужника, як доречно писав про це в. держдвін, — єдина дійсна життєва реалія, а все інше — лише «слів цвіла полова».

  збірка "дні", 1926