На яких персонажів поділяються герої у творі класицизму?

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для класицизму важливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм[1].



Готична церква Сен Есташ, Париж. Західний фасад в стилі класицизм 18 ст.(арх. П'єр-Луї Моро-Депрео)



Церква La Madeleine у Парижі

Витоки класицизму в літературіРедагувати

Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.

Визначальні риси класицизму:

раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);

наслідування зразків античного мистецтва;

нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон трьох єдностей (дії, часу й місця);

обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);

у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;

аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви;

встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Объяснение:

Андрий Бульба был вторым сыном Тараса Бульбы. Он был любимцем матери.Его судьба была очень не проста. Он предал отца,брата,дружину ради девушки, которая была не казачкой. Он очень жестоко поступил со своими. Он сказал следующее ,человеку который его нашел " Передай что отец мне больше ,ни отец, брат мне больше не брат, дружина мне больше не дружина". Он стрелял в своих. Тогда отец его убил. Тарас ему сказал : " Я тебя породил ,я тебя и убью". Вот на этих словах и заканчивается жизнь Андрия. Но всё же в глубине души он любил свою родину. Просто из за своей молодости и глупости так получилось. Возможно даже то,что если бы он не предал своих, они бы вместе и убили поляков. Но у каждого своя судьба , у Андрия вот такая. Поэтому не стоит его строго судить. Потому что мы не знаем ,что с нами завтра случится и как мы поступим.