Различие кочевой,полукочевой и оседлой жизни.​

Згадується в джерелах на межі XIII–XIV століть. Мав від батька волость у Новогрудському князівстві, Гомельське князівство. Йому підпорядковувався молодший брат Василь — князь Бозький.

Князі Юрій, Олександр та Костянтин Корятовичі після битви на Синіх Водах (1362) стали володарями Подільського князівства. З 1377 року були ленниками Угорщини.

Близько 1389 року Федір Коріятович успадкував Поділля по смерті старших братів. 1392 року вступив в союз з Свидригайлом — на той час князем Вітебським, що також противився політиці Ягайла, спрямованій на повне підпорядкування удільних князівств аж до їх ліквідації; надав своєму слузі Бедришку села на Поділлі.

Восени 1393 року молдовсько-подільські війська зазнали поразки; Федір Корятович покинув Поділля під натиском Вітовта і з сім'єю виїхав в Угорщину, сподіваючись з до Сигізмунда продовжити боротьбу. Поділля було залишено на воєводу Нестиса, якому на до прибули молдовські та угорські загони. Був прийнятий угорським королем Сигізмундом I і з 1393 року став паном Мукачівської домінії на Закарпатті.

1395 року Вітовт забрав від нього різні міста, зокрема, Скалу[1]. У 1393-1414 роках був власником Бардіїва. Заснував монастир у Мукачеві (тут подібно був похований) і привів на Закарпаття близько 40 тисяч українців з Поділля (деякі історики вважають це легендою[2]).

1402 року появився на Поділлі після втечі Свидригайла, при до брата Василя, який утримав Бозьке князівство, пробував відновити свої права. Подільські старости його ув'язнили; ціною свободи для братів були акти (пол. homagialne) Ягайлу (Василь склав 1 липня 1403 року в Грубешові, Федір через кілька днів в Щекарові). Зрікся дідицтва, пробачив королю та шляхтичам ув'язнення, отримав свободу.

У документі за 1408 рік титулувався «Dux Podoliae et comes comitatus de Beregh» всупереч підписаним у 1403 році актам.