Твір засудження комплексу меншовартості національного безпамятства та байдужості до рідної мови​

українська мова ні в кого не позичена і ніким не дарована. Це витвір і власність українського народу. Вона єднала українців у часи монголо-татарського лихоліття, панування польських магнатів, шаленства московських посіпак. Нею створено сотні тисяч пісень, багатющу, глибоко гуманну літературу.

І український народ таки є. На своєму історичному шляху становлення й розвитку як нації він мав власну Київську державу, Галицько-Волинське князівство, Литовсько-Руське князівства (до речі, державною мовою в цьому князівстві була українська мова — говірка української волинської шляхти), Гетьманщину, Українську Народну Республіку, довів своє існування на референдумі 1 грудня 1991 року й під час двох революцій — Помаранчевої 2004 року та Революції гідності 2013—2014 років.

отож потрібно не забувати мову якою говорили наші пращури. адже кодом нації є її мова.

1. троекуров и дубровский 2. суд и его последствия 2.отец и сын 4. смерть старого дубровского 5. похороны 6. 7. появление разбойников 8. храбрый учитель 9.обед в покровском // новости о дубровском 10. ночь после праздника// дубровский снимает маску 11. как дубровский стал дефоржем 12. объяснение дубровского с машей 13. ухаживание князя верейского 14. сватовство князя 15. дубровский предлагает сво покровительство маше 16. маша под арестом 17. два мальчика 18. свадьба 19. конец разбойничьей шайки