Чому літописи можна вважати не тільки історичними творами ай художніми ів напишіть

Літопис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками. Писали переважно церковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики. В інших християнських країнах подібні давні твори мають назву «хроніки», які писалися, як правило, латиною.

хоч народився, живу і вчуся я в місті, сільська місцевість грає важливу роль у моєму житті. кожне літо я їздив до дядька в село. мій дядько мисливець і з раннього дитинства він водив мене на прогулянки лісом. з кожним роком подорожі до лісу були всі цікавіше, адже ми заходили все глибше, а торік я навіть полював з ним. так що ліс - перше, що асоціюється у мене, коли я чую про літо.

на початку липня я приїжджаю до дядька і відразу, після того, як залишу рюкзак в його будинку, вирушаю в ліс. аромат дерев і спів птахів - ось як зустрічає мене доброзичливий ліс. пройшовши трохи по стежці, помічаєш, як повітря стає чистішим і приємнішим. око радують знайомі силуети старих сосен, дубів і беріз. прогулянки лісом залишають приємні спогади і заспокоюють душу.

ліс ніколи не затихає. кожна прогулянка лісом ється музикою, яку відіграє природа. скрип і хрускіт старих гілок, шурхіт листя і білок, спів птахів, барабанний дріб дятла, шум води, ледве чутний через велику відстань до річки, створюють чарівну симфонію, до якої хочеться повертатися знову і знову. у лісі по-особливому красиво. навіть отруйні гриби і небезпечні тварини доповнюють унікальний пейзаж.

міському жителю складно залишити турботи і справи, тому більше місяця я в лісі жодного разу не затримувався. у перших числах серпня я збираю речі, гостинці і сувеніри, і їду додому. сумно прощатися з лісом. але від спогадів завжди стає добре і приємно. щороку, їдучи в місто, я кажу: "до побачення! ", але не прощаюся з ним. тому що знаю, що повернуся ще сюди обов'язково.