Хронологічна таблиця Едуарда По
​

Объяснение:

Едгар По хронологічна таблиця 19 січня, 1809 – народився в Бостоні в сім’ї бродячих акторів. Батьки померли, коли Едгару було два роки.

1811 – Хлопчика прийняв і усиновив заможний купець з Віргінії Джон Аллан. Разом з новою сім’єю Едгар став жити в Річмонді, штат Вірджинія. Його сестру усиновила інша сім’я, а Вільяма забрали жити до себе батьки померлого батька.

1815 – Аллани поїхали в Англію і віддали Едгара в дорогий пансіон в Лондоні, де він навчався п’ять років.

1820 – Повернення Аллана в Штати.

1826 – Едгар закінчив коледж в Річмонді.

Восени 1826 року відбулося розрив між Джоном Алланом і Едгаром По. Для Едгара По почалося життя скитальця.

1827 – Едгара По поїхав до Бостона, де надрукував збірку віршів під псевдонімом «Бостонець», яка так і не вийшла у світ.

1829 – Едгара По надійшов солдатом в армію під вигаданим ім’ям. Служив він близько року, і навіть отримав чин сержант-майора.

В кінці 1829 року у Балтіморі був вдруге видано збірник віршів Едгара По під його ім’ям, але він був непомічений.

1830 – Едгар був прийнятий у Військову академію у Вест-Пойнті, на прохання Аллана. Едгар неохоче йшов в академію і зумів домогтися, що в березні 1831 року його виключили.

1831 – Едгар По поїхав в Нью-Йорк, де поспішив видати третю збірку віршів: «Поеми Едгара А. По. Друге видання ».

1836 – По одружився на Віргінії Клем. Йому було 27, їй 13. Новела «Рукопис, знайдений у пляшці» принесла популярність автору.

1833 – 1840 – автор випускає багато поем і оповідань, працює в журналі Southern Literary Messenger в Річмонді.

1841 – 1843 – За жив з сім’єю в передмісті в Філадельфії і працював в журналах Burton’s Gentleman’s Magazine і Graham’s Magazine.

1846 – нью-йоркський журнал Broadway Journal, з яким він співпрацював, закрився, і По втратив гроші на прожиття.

1847 – дружина Едгара По вмирає.

1847 – 1849 – Останні роки життя Едгара По, були роками метань, напівбожевілля, успіхів, падінь і постійних наклепів.

1849, 7 жовтня – Едгар По помер в лікарні в Балтіморі.

Главная мысль - необъяснимая терпимость человека. герасима, по прихоти барыни,  отрывают от привычной для него жизни, где он понимал свою нужность. он подвергается унижениям и со стороны прислуги и со стороны барыни, но не ропщет. он соглашается совершить убийство  муму, чем коверкает свою душу. и только после этого у него пропадает покорность и возникает ощущение полной свободы. наверное у автора был вопрос - а можно ли сочувствовать герасиму?