Лист Єммі Андієвьскій

Арас григорович шевченко — один із найкращих письменників світу, у творчості якого гармонійно поєднувались талант поета-трибуна, поета-борця з талантом тонкого поета-лірика. прекрасна, неповторна, мальовнича природа україни постає в багатьох творах поета. його поезії ніжні, ліричні, дуже близькі до усної народної творчості. краса української природи, нев'януча, невмируща, завжди була з поетом і тоді, коли він був далеко від батьківщини. перебуваючи на чужині, в далекому засланні, згадує поет матінку-україну. і перед очима його стають і могутній дніпро-славутич, що стрімить свої хвилі до чорного моря, й червона калина — окраса землі нашої, широкі зелені лани й білі вишневі садки. і відступають сірі стіни каземату петропавлівської фортеці, затягнене хмарами петербурзьке небо і жовті піски далекого кос-аралу. до неї, любої україни, лине бентежна душа поета. а на папері встають чудові безсмертні рядки. тут, у неволі, на далекому засланні, написав поет свій відомий твір — поему «княжна» («зоре моя вечі »), в якій згадує милу його серцю україну. зорю вечірнюю благає поет розказати про могутній дніпро, у якого «веселочка воду позичає», вербу, що, нахилившись над водою, купає в ній свої розкішні віти, на яких русалки, як при долині вночі розцвітає сон-трава, і рідне як-то воно там?