Чи завжди ви погоджуєтесь з думкою своїх батьків? як доводить свою правоту?​

у неділю ми з батьками пішли гуляти у парк. була та чарівна пора весни, коли дерева вже вкрилися зеленню, зацвів бузок, каштани. повітря було ще прохолодне, але сонячне проміння, пробиваючись крізь рідкі хмаринки, припікало. ми йшли алеєю, з усіх боків нас оточували каштани. їхні крони змикалися над нашими головами. суцвіття каштанів нагадували запалені білі свічки і мали просто розкішний вигляд. несподівано біля своїх ніг я побачила одну з таких свічок. хтось зірвав квітуче диво і кинув. ми пройшли ще кілька кроків і побачили грубо зламану гілочку клена з ще ніжними світло-зеленими незів’ялими листочками. кому ж заманулося нівечити цю красу? навряд чи ця людина хотіла зробити комусь приємність, принісши у дім каштанові суцвіття або гілку з кленовим листячком. рослини були зірвані просто так, мимохідь, навіть не подумавши, навіщо це потрібно. та й суцвіття каштанів швидко в’януть, тому ні краси, ні затишку у кімнаті не створять. інша річ, бузок або черемха. до речі, в нашому парку є багато різних видів бузку, але і його, якщо вже ламають, то складається таке враження, наче тут пройшовся буревій.

якщо людина така байдужа до живої природи, чи можна стверджувати, що вона любить своє місто, вулицю, врешті-решт свою батьківщину? адже від дбайливого ставлення до рослин залежить благополуччя парків, садів, лісів. ось посадили на нашому шкільному квітнику розкішні жоржини, а хтось узяв і потайки викопав їх, тобто просто вкрав. крадуть квіти на міських клумбах, а скільки дерев вирубано у місті нібито заради усіляких будівельних робіт. і в нашому дворі знищили з десяток старих тополь. нових не насадили, а пні не , пустили пагони.

природа - це краса, яка оточує нас завжди й усюди. це зелене вбрання нашої країни. збільшувати зелене багатство – означає по-справжньому любити батьківщину. той самий каштан або клен – це не просто краса. це – чисте повітря, помешкання для птахів. а втім, це й так усім відомо.