Завдання на фото._.._.

ответ: У батьків Павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. Ось Павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. Якось уночі Павлусь захотів меду. Мати побігла по селу шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. А Павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. Щастя, як горох, так і сипалося на парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили запросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не "хотів і сказав, що як Бог дасть, то й у вікно вкине. Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий хорт. Вирішили жартома вкинути його Павлові у вікно. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павлусь сказав, що це йому Бог у вікно вкинув, як він і казав. І після цього щастя не залишало Павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.

Дивним видається уявлення про щастя селян з казки Олекси Стороженка з глибокою назвою "Скарб": односельці вважали Павлуся щасливим і заздрили йому. А чи багато хто із них хотів би бути на його місці? Не впевнений. Чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? В уяві постає такий собі дурник із народної казки, що лежить на печі й наказує щуці виконувати свої безглузді забаганки. Жага до легкого щастя вбиває в нас бажання самовдосконалюватися, розвиватися, робить тупими споживачами. Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? По-моєму, той тільки й щасливий, хто іншим не заздрить, хто робить добрі справи та наполегливо працює над здійсненням своїх мрій.

Объяснение:

если хочешь скороти

стан людини, яке відповідає найбільшій внутрішній задоволеності умовами свого буття, повноті і свідомості життя, здійсненню свого людського покликання, самореалізації.

Лицар дивується, коли бачить вплив поетового слова на сільську молодь. практичний в усьому, позбавлений творчої фантазії, лицар вбачає у цьому «диявольське наводження», чаклування. поет для лицаря — ворожбит, хоч і допоміг палким і чулим словом до нього горде й неприступне серце панни ізидори. бертольдо вирушає воювати чужі міста. його військо пісня про рідний край, який завжди у серці незважаючи на розлуку. щасливий і сп’янілий від перемого лицар не чує тих пісень, думаючи про власну звитягу. та коли щастя відвернулося од нього і в війську почалися чвари, а слухняні раніше вояки рвуться повернути зброю проти нього, його рятує глумлива пісня військових співців про вояка. і знову пісня домоглася свого: вона повернула воякам відвагу, а з нею й перемогу в бою. перемогла не бертольдова хоробрість, а поетове слово. граф бертольдо зображений жорстоким експлуататором, пихатим і гоноровитим паном, вірним слугою короля і ворогом трудящих. нікчемний граф все своє життя проводить в бенкетах та розвагах. він має величезні багатства, придбані тяжкою працею селян, награбовані на війні, але його це не задовольняє. бертольдо встановлює нові податки, мита на панщину. жорстокість, бундючність і грубість пана виявляється у його вчинках і словах. вперше зустрівши поета в лісі, він грубо наказує йому зійти з дороги: бачте,— крикнув,— що за птиця! чи не встав би ти, небоже? коли поет глузливо відмовився від милостині пана, той, знову спалахнувши, «крикнув згорда»: «годі жартів! бо тобі я гарту! ». переляканий революційними піснями, в яких поет закликає «пробити пану груди», бертольдо наказує: гей, ловіть співців, в’яжіте! у тюрму його, в кайдани! непокірному поетові бертольдо загрожує: …в тюрму його закину, там він, клятий, і загине! поряд з погрозами, якими пан хоче примусити поета замовкнути, він вдається до підкупу і лицемірства. я його талан співацький так високо поважаю, що співцем своїм придворним я зробить його бажаю. такою мовою леся українка характеризує бертольда як жорстокого деспота й експлуататора.