"про що розповіла біла сніжинка"- скласти твір

Ось і настали зимові канікули. у (твоє місто в родовому відмінку) так нудно, хочеться знову і знову нових вражень. але нажаль цьго разу за сімейних обставин ми нікуда не поїдемо. однією моєю утіхою зостається книга яку мені прабабуся передала в спадок. я ще не починала читати, тому щоб хоч чимось себе утішити, розпочала поринати в минуле. ось-ось і я згадала машину часу, ніби то я повертаюся на багато-багато століть назад. і он, дивіться! на цій сторінці стоїть маленький чоловічок з ліхтариком і запрошує мене в минулий світ!   бабусина книжка розпочалася із нотаток якоїсь дівчинки "я так себе почуваю втомленою після зимових розваг. сьогодні падав такий лапатий сніг, як можна було б сидіти весь цей час вдома? ми з друзями зліпили великого сніговика. я розумію що я трішки завелика для дитячих забав, але поринути з головою в дитинство- це так "  і ось я сама непомітно потрапила в цю історію. сніжинки були такі великі, прекрасні, вони нібито щось співали. якусь казку. прекрасну, яку я із захопленням слухала. сонечко мене своїми променями ніби лоскотало. я почула якийсь дзвінкий і тихий голосочок : " (твоє ім'я), яка ти сьогодні чарівна! хочеш я тобі покажу де наше царство? " ще й не встигла дати відповідь, як всі сніжинки мене гуртом повели кудась далеко. і ось! дивіться! який прекрасний і великий палац. а у середені багато-багато сніжинок, які всі гуртом танцюють прекрасний танець:       -?                                                   -це просто казка!                                       -тут ми всі живемо. але недавно в нас цей замок хотіла забрати велика панна гроза. вона дуже зла та неприємна. вона тут хотіла оселитися і нами всіма панувати. проте ми всі гуртом її прогнали із нашої домівки, яку побудувала матінка природа, подальше від сторонніх очей, високо в небі. але ми тобі показали де ми живемо і народжуємося, щоб ти стала нашою царівною! ой! настав вже ранок. я напевно вчора заснула прямо на кріслі! тому виходить що це все сон.  на дворі бавилися дітлахи, граючи в сніжки. а я все думала над коротенькою розповідю сніжинки.                                                                                                                    

Після пекучого літа, після серпневих теплих днів наступила золота осінь. по узліссях лісів ще ростуть гриби: червоноголові красноголовці, зеленуваті й рожеві сироїжки, слизькі грузді й запашні рижики. на старих більших пнях тиснуться друг до дружку тонконогі опенки. у мохових болотах намистом розсипана по купинах рум’яна журавлина. на освітлених сонцем лісових галявинах червоніють грона горобиничистий і прозоре повітря. далеко чутні звуки, чітко розносяться голоси. на дні лісового струмка видний кожний камінчик, кожна тонка травинка. по прозорому високому небу біжать і біжать хмари. у погожі дні багато птахів готуються до відльоту. уже полетіли ластівки, швидкокрилі стрижі. залишаються зимувати рябчики, тетерева, куріпки. у шумні зграйки збираються шпаки, летять на південь співочі птахи. у далекий шлях відправляються дикі гусаки, залишають рідні болота довгоногі журавлія дуже люблю ці прості квіти — веселі дзвіночки. вийдеш із лісу на нескошений, зарослий високої травою луг і від радості ойкнеш: стільки красується всіляких квітів, схожих на святковий хоровод. по всьому зеленому лузі біліють ромашки, жовтіють кульбаби, цвіте мишачий горошок. а вище всіх, всіх веселіше — лілові дзвіночки. від легкого подиху теплого літнього вітерцю колишуться, кланяються, нечутно дзенькають дзвіночки, радісно вітаючи гостюючи  все літо цвітуть, нечутно дзенькають дзвіночки, знайомі й милі квіти наших лугів