Фактори, що вплинули на формування світогляду. Ф. Кафки.

Франца Кафку називають одним із найтрагічніших письменників ХХ ст., митцем-пророком, великим художником сумнівів, співцем страждань. Його сповнені абсурду і безвиході твори й досі лишаються таємницею для літературознавців, які не втомлюються шукати в них прихований зміст. Не менш загадковою є і постать самого прозаїка.

Визначальний вплив на становлення майбутнього письменника справила особистість батька. Герман Кафка ­відзначався жорстокістю, запальним характером, від якого найчастіше потерпав його син. Одним із найпоказовіших був випадок, коли маленький Франц прокинувся вночі та попрохав у батька принести води — розлючений ­Герман витяг­нув хлопчика з ліжка, вивів на балкон і замкнув його там аж до ранку.

Зростаючи в атмосфері постійного страху і покори перед батьком, Франц шукав заступництва у співчутливої матері. Однак Юлія Кафка, заклопотана вихованням од­разу трьох дочок, навіть фізично не могла приділяти достатньої уваги сину. Він інколи вдавався аж до ­симуляції хвороби, аби мати проводила з ним більше часу.

Саме така атмосфера у родині вплинула на його світогляд : Кафка почав вважати сімейне життя тяжким випробуванням. Його щоденники і листи просто майорять наріканнями на безпросвітність існування з родиною.

Він завжди писав про своє існування як про таке, що досі не почалося: «Моє життя — це сумніви перед народженням», «Судного дня буде враховано той факт, що моє життя має початися наступного дня», «Ще не народитися — і вже бути приреченим ходити вулицями і розмовляти з людьми». З погляду психоаналізу таке «умовне життя» являє собою конфлікт між вимогами внутрішньо­го світу і прагненням до зовнішньої реальності.

АСПушкин в своей поэме "Руслан и Людмила" очень интересно описал поле боя.

Сначала идет описание пробуждения природы, которое описывается с чувством умиротворения и покоя. Но тут же автор резко меняет стиль повествования - состояние спокойствия внезапно меняется состоянием тревоги и страха.

                                 Внезапный крик сражений грянул;

                                  Смутилось сердце киевлян

Они бегут в панике и вдруг замечают всадника, который   

                              Грозой несется, колет, рубит,

                               В ревущий рог, летая, трубит…

Пушкин с чувством гордости показывает силу и бесстрашие Руслана. Враги в панике начинают бежать, но карающий меч героя настигает их 

                              В одно мгновенье бранный луг

                              Покрыт холмами тел кровавых,

                              Живых, раздавленных, безглавых

Конные дружины, воодушевленные битвой героя, тоже начинают бой с врагами . Киев ликует.

Но сам Руслан все это время умает только об одном - о своей Людмиле, ради которой он и весь этот нелегкий путь

Подробнее - на -