Этот правитель воевал с саками в четвёртом веке до н. э. ​

Кангюй (кит. трад. 康居, пиньинь kāngjū, палл. Канцзюй, др.-кит. khāŋka) — название древнего государства (не ранее рубежа IV и III веков до н. э. — IV век н. э.)[1] в Трансоксании[2], на два-три века ставшего второй по мощи силой в регионе после юэчжей[3]. Его население, кангюи (кит. трад. 康, пиньинь Kāng), было индоевропейским полукочевым народом, вероятнее всего иранским[4][5], идентичными согдийцам[6], или другим близким к ним иранским группам, таким как Асии[7]. К западу от Кангюев обитали сармато-аланские племена (Яньцай), к востоку (в Семиречье) — усуни. На юге Кангюи граничили с Ферганой.

Объяснение:

У середині XVIII ст. після закінчення союзу Франції з Великою Британією на основі балансу впливу цих двох держав у Європі та світі, тривавшого з 1714 до 1731 року, Франція здійснила низку колоніальних конфліктів з Англією, які в кінцевому підсумку призвели до створення Першої французької колоніальної імперії. Це: війна за австрійську спадщину (1744 — 1748 рр.), Семирічна війна (1756 — 1763 рр.), Війна за незалежність США (1778 — 1783 рр.), французькі революційні війни (1793—1802р..) і наполеонівські війни (1803-14 i 1815 р.).