Какие улицы города астрахани названы в честь героев, великих писателей, поэтов, исторических событтий БЫСТРЕЕЕ

Улица Нагибина названа не в честь замечательного русского писателя Юрия Нагибина, а настоящего «героя» - Нагибина Петра, активного участника январских событий 1918 г. в Астрахани. Многие астраханцы считают, что улица Нечаева названа в честь .С.Нечаева, послужившего прототипом Петра Верховенского в романе Достоевского «Бесы».

Улица Тредиаковского

Одна из центральных улиц города, пролегающая вдоль восточной стены Астраханского кремля и Пречистенской колокольни, названа именем Василия Кирилловича Тредиаковского. Переименование произошло в 2003 году в честь 300-летнего юбилея выдающегося астраханца – до этого она называлась Октябрьская.

Василий Тредиаковский – первый российский академик, реформатор русской грамматики, поэт – родился в Астрахани в 1703 году, в семье священника.

Улица Чернышевского

Эта улица берёт свой разбег от самого кремля, где пересекается как раз с улицей Тредиаковского. Звучное название она получила по имени революционера-демократа, писателя, литературного критика Николая Гавриловича Чернышевского. Многим он известен главным романом всей своей жизни «Что делать?».

В Астрахань Чернышевский был сослан в 1883 году, после 20-летнего отбывания сибирской каторги. Потому и приехал сюда с совершенно подорванным здоровьем. Три месяца Чернышевский проживал на съёмной квартире домовладельца Хачикова вместе с женой Ольгой Сократовной.

Объяснение:

Надеюсь

Источник: https://astrakult.ru/literaturnye-ulitsy/

Побут, звичаї, обставини, зображені в його п'єсах, часом далекі від наших, і тим не менш в тому, що він зобразив, відчувається та вища правда, яка доступна тільки самому великому мистецтву. шекспір ​​розширює наш духовний горизонт. ми пізнаємо життя більш драматично напружену, ніж наше повсякденне буття, виходимо за рамки свого маленького світу і потрапляємо у великий світ. в трагедіях шекспіра завжди сильні соціальні мотиви: громадська несправедливість, нерівність станів. разом з іншими гуманістами він бачив в людині «вінець природи», богоподібної істота. чим більше шекспір ​​пізнавав життя, тим очевидніше ставало для нього, що людина далека від досконалості. звідки береться зло в людині, як проникає воно в душі людей? ромео і джульєта - герої, що стали символом прекрасної, але трагічної любові двох юних істот, розділених вікової ворожнечею сімейних кланів, до яких вони належать: монтеккі (ромео) і капулетті (джульєтта). цей сюжет неодноразово зустрічався в італійській літературі і використовувався для проповіді покірності і смиренності перед ворожими обставинами; смерть героїв зображувалася як заслужена кара за оману. шекспір ​​підійшов до цієї історії інакше. його ренесансний ідеал - велика любов, що виявляється вище сімейних забобонів і вікової ненависті. всі події трагедії в п'ять днів, починаючи від зустрічі на в будинку капулет-ти. шекспірівські герої дуже юні, проте глибина який влучив у їх почуття робить їх не по роках дорослими. ромео на початку п'єси наївний, він закоханий в якусь розалінду. весь свій час він проводить без праці хитаючись, томно зітхаючи і нічого не роблячи. джульєтта ж з самого початку вражає не тільки чистотою і чарівністю квітучої юності, але і недитячою глибиною, трагічним відчуттям буття. вона дорослішими ромео. він же, полюбивши джульєтту, поступово усвідомлює, наскільки все, що відбувається між ними серйозно і непросто і скільки перешкод на їхньому шляху, і як би доростає до неї. любов ромео і джульєтти - не просто порушення сімейних заборон. це відкритий виклик, кинутий ними вікової традиції ненависті, з якою протягом багатьох поколінь народжувалися і вмирали численні монтеккі і ка-пулетті, на якій мало не грунтувалися державні підвалини верони. тому так лякає всіх безоглядність і глибина охопила ромео і джульєтту почуття, тому так намагаються з розлучити. бо їх любов, їх союз підриває основи, порушує те, чого порушувати не можна. ромео і джульєтта з самого початку знають, що їх чекає. «душа моя сповнена передчуттів похмурих! » - говорить джульєтта. міць і безмежність їх пристрасті, остаточність ухваленого ними рішення і безоглядна рішучість на все, в тому числі і на смерть, приголомшує навіть того, хто. здавалося б, їх розуміє і їм співчуває, - батька лоренцо: «таких пристрастей кінець буває страшний. / і смерть їх чекає в розпалі урочистості». xiv-xvi століття - епоха відродження. це розквіт антифеодальної в своїй основі культури: її світський характер, гуманістичний світогляд, звернення до античної культурної спадщини. її відрізняють віра в творчі можливості і силу розуму, твердження краси і гармонії дійсності, звернення до людини як до вищої початку буття. характерною є фігура лоренцо, якому духовний сан не заважає бути натуралістом, мислителем-гуманістом, котрі вважають, що люди повинні підкорятися потягу серця, а не розрахунку. у трагедії порушені такі суттєві проблеми відродження, як свобода особистості і свобода почуттів, право вибору, яке доводиться завойовувати в жорстокій боротьбі проти відсталих поглядів феодального суспільства. завершується трагедія смертю закоханих. герої гинуть, бо світ свавілля, забобонів і розрахунку ворожий справжнього почуття. оптимістичне звучання п'єсі прославляння в ній сили і краси земного кохання, віра в майбутнє.