Чи актуальні ідеї Шевченкового послання в наш час?
"До Основяненка" Тарас Шевченко​​

жанр фантастики, посвящённый изображению реальности, которая могла бы быть, если бы история в один из своих переломных моментов (точек бифуркации, или точек развилки) пошла по другому пути. Не следует путать данный литературный жанр с альтернативными историческими теориями, которые предлагают считать картину изображаемую исторической наукой, частично или целиком ошибочной.

Григорій савич сковорода — український філософ, учений, поет, який був дуже популярний свого часу в усіх колах української людності — від європейськи освіченого пана до малописьменного селянина. таким і залишився донині. г. с. сковорода не мав домівки, сім'ї, свого майна, але він ніжно любив людей, особливо дітей і молодь, любив педагогічну працю, яку не раз залишав не зі своєї вини і до якої не раз охоче повертався. час, коли жив г. с. сковорода, був безпосереднім продовженням історичної епохи, що настала після возз'єднання у 1654 році україни з росією. ідейна атмосфера росії середини і другої половини xviii століття, яка склалася в результаті діяльності прогресивних мислителів, письменників, публіцистів, певним чином, у прямій чи опосередкованій формі, впливала на формування світогляду сковороди. ідейна спадщина і діяльність г. сковороди були зумовлені історичними умовами свого часу, загальним характером і особливостями тогочасної суспільної думки і духовної культури взагалі. у світогляді і художній творчості філософа-гуманіста, письменника-демократа відбились великі зрушення в економічному, політичному і культурному житті середини та другої половини xviii століття. необхідною умовою реалізації вищих потенцій як окремої особи, так і суспільства в цілому, за сковородою, є свобода. виходячи з гуманістичних позицій передових діячів віку просвіти, український мислитель багато уваги зосередив на обґрунтуванні тієї думки, що свобода — це вищий дар і благо людини, притаманні їй за самою природою речей, але через злу волю відняті в неї гнобителями та експлуататорами. наявність чи відсутність свободи є головним показником будь-якого життя індивідуума чи суспільства. відчуження її у багатьох випадках неминуче веде до несправедливості, розбрату, панування антигуманних суспільних відносин. свобода — це головна мета, до якої повинні прагнути трудящі люди. сам мислитель свободу називав «головною мірою» у житті. у пісні «de libertate» («про свободу») сковорода оспівує героїчних борців за народну волю, зокрема прославляє богдана хмельницького, що боровся за визволення українського народу від польсько-шляхетських поневолювачів, за возз'єднання україни з росією. будь славен вовек, о мужеизбранне, вольносты отче, герою богдане. свобода, як говорить про це сковорода, є також умовою прискореного і плідного розвитку освіти, науки, культури в інтересах всього народу. у цьому наочно проявляється гуманізм селянського просвітителя, його бажання зробити кожну людину праці гідною її справжньому призначенню — творця свого власного і загального щастя. становище людини в суспільстві, згідно з переконанням мислителя, повинно визначатися не родоводом, багатством або чинами, а «сродностью», під якою він розумів природний нахил до праці, здатність людини виконувати ту чи іншу роботу. праця самою природою призначена все життя людини, вона є потребою кожної здорової, не зіпсованої неробством особистості. сковорода був переконаний, що принцип «сродної» праці повинен лежати в основі всього суспільства. за глибоким переконанням г. с. сковороди, наука, наукове пізнання є одною з головних передумов досягнення щастя. звідси — висока в цілому оцінка значення науки як для особистого, так і суспільного життя. уже в процесі самого пізнання, доводив український мудрець, міститься джерело справжньої насолоди і морального задоволення людини, яка систематично прагне заглибитись у суть речей і суспільних відносин, пізнати саму себе, своє місце і покликання в світі. пізнання не повинно бути самоціллю, воно — засіб досягнення певної практичної мети, умова реалізації природних здібностей, притаманних тій чи іншій людині. власне, про науку мова може йти лише тоді, коли її справжнім призначенням є сприяння досягненню щастя людини. основною категорією етики г. сковороди є щастя. мислитель був переконаний, що його етичне вчення не тільки дає відповідь на запитання, що таке щастя, а й указує людині практичний шлях до нього. проблеми щастя, пошуку соціальної істини, праведного життя займають центральне місце у творчості поета-філософа. темі щастя присвячено значну частину збірки «байки харківські» і цикл діалогів, написаних у першій половині 70-х років, а саме: «розмова п'ятьох мандрівників про істинне щастя в житті», «алфавіт, чи буквар світу» тощо. шлях до морального вдосконалення, говорив сковорода, лежить через науку, освіту, працю. лише завдяки мудрості та істинному знанню можна досягти найвищого блага, позбутися пороків і зла, оскільки «як глупота є мати всіх пороків, у тому числі і так мудрість є справжня мати як інших чеснот, так і скромності» етика г. с. сковороди пройнята оптимізмом і вірою в майбутнє, вона несумісна з церковним вченням про природжену гріховність людини. філософ часто говорив, що людина за своєю природою не зіпсована, добра і чуйна, що «справді людське серце і розум аж ніяк не можуть бажати зла людям».